Джек Венс - Місячний Метелик

— Я працюю над ними, — відповів Тиссель похмурим голосом, — Втім, оскільки я, мабуть, дуже скоро повернуся до Поліполісу, це все — змарнований час.

— Тобто? Ви про що?

Тиссель розказав про Гаксо Анґмарка. Кершауль кивнув, дуже стурбований.

— Я пригадую Анґмарка. Негідник і водночас чудовий музикант зі спритними пальцями й неабияким талантом до засвоєння нових інструментів, — він глибокодумно погладив цапину борідку свого Печерного Пугача, — То які ваші плани?

— Поки що ніяких, — мовив Тиссель, загравши сумну фразу на ківі . — Я не маю жодної гадки про те, яку в біса маску він носить, а якщо я не знаю, то як я можу знайти?

Кершауль смикнув за цапину борідку маски.

— Свого часу він полюбляв Екзокамбійський Цикл і, якщо не помиляюся, повний комплект Жителів Пекла. Втім, його смаки могли змінитися.

— Це точно, — пожалівся Тиссель, — Він, може, в якихось двадцяти футах від мене, а я про це ніколи не дізнаюся, — Він ображено зиркнув на крамницю Маскороба, — Ніхто не хоче навіть балакати зі мною. Я сумніваюся, чи їх взагалі цікавитиме, що між ними ходить убивця.

— Абсолютно вірно, — підтакнув Кершауль, — Сиренійські стандарти відмінні від наших.

— Вони не мають жодного уявлення про відповідальність, — промовив Тиссель, — Я сумніваюся, чи кинули б вони мотузку потопаючому.

— Авжеж, вони не люблять втручатися, — погодився Кершауль, — Вони зазвичай наполягають на особистій відповідальності та незалежності.

— Все це дуже цікаво, — мовив Тиссель, — але ж я й досі нічого не знаю про Анґмарка.

Кершауль пильно подивився на нього.

— А що ви зробите, якщо впізнаєте Анґмарка?

— Виконуватиму наказ свого шефа, — вперто мовив Тиссель.

— Анґмарк — небезпечний, — завважив Кершауль, — Він має цілий ряд переваг над вами.

— Я не зважатиму на це. Мій обов’язок — відправити його назад до Поліполісу. Втім, поки я не знаю, де його шукати, йому нічого не загрожує.

Кершауль роздумував якусь хвилину.

— Іномирянин не дуже-то заховається під маскою, принаймні від сиренійців. — Нас тут четверо в Хвені… Ролвер, Велібус, ви та я. Якщо з’явиться ще один іномирянин, скоро всі знатимуть про це.

— А якщо він піде до Зундару?

Кершауль знизав плечима.

— Сумніваюся, що він ризикне. Хоча, з іншого боку… — Кершауль змовк, побачивши, що Тиссель відволікся та прослідкував за чіпким поглядом Тисселя.

Чоловік у масці Лісовика чинно прогулювався майданом, наближаючись до них. Кершауль спробував утримати Тисселя за руку, але Тиссель уже зупинився навпроти Лісовика, наставивши на нього бластер.

— Гаксо Анґмарк, — гукнув він, — ані руш! бо стрілятиму. Ви заарештовані.

— Ви певні, що це Анґмарк? — схвильовано запитав Кершауль.

— Зараз я з’ясую, — відповів Тиссель, — Анґмарку, руки назад і лицем до мене!

Здивований Лісовик став наче вкопаний. Він узяв зачинко , бринькнув запитливе арпеджіо й заспівав:

— Чого ти причепився, Місячний Метелику?

Кершауль заслонив собою Тисселя та заграв улесливу мелодію на слобо :

— Це непорозуміння, о митцю, бо Місячний Метелик шука іномирянина-Лісовика.

Музика Лісовика стала роздратованою й він раптом перейшов на стімик .

— Він каже: я — іномирянин? Хай доведе, або проллється кров.

Кершауль стривожено озирнувся на юрбу, що вже зібралася навколо та ще раз заграв влесливу мелодію:

— Я впевнений, що Місячний Метелик…

Лісовик перебив його ревінням скарания:

— Хай доведе, або проллється кров!

Тиссель раптом мовив:

— Гаразд, я доведу, — він ступив уперед і схопив Лісовика за маску, — Відкрий своє обличчя й побачимо, хто ти!

Лісовик ледве встиг ухилитися, немало вражений. Юрба охнула, почулося зловісне бринькання та настроювання різних інструментів.

Лісовик підніс ліву руку та смиконувши за шнур, вдарив у дуельний гонг, а правою вихопив ятаган.

Кершауль ступив уперед, граючи на слобо все тривожніше. Тиссель знітився й відступив назад, супроводжуваний грізним гулом натовпу.

Кершауль заграв пояснення й вибачення, Лісовик заграв відповідь, і Кершауль одразу ж обернувся та гукнув Тисселеві:

— Тікай, бо тебе вб’ють! Мерщій!

Тиссель зам'явся; Лісовик намахнувся рукою на Кершауля.

— Тікай! — гукнув Кершауль, — До офісу Велібуса, зачинися!

Тиссель кинувся навтіки. Лісовик переслідував його кілька метрів, потім сплюнув на дорогу та послав Тисселеві навздогін низку хрипких і глузливих зворотів на сурмі. Натовп акомпанував цьому презирливим тріскотом химеркинів .