Джек Венс - Місячний Метелик

Тиссель спершу вирішив, на чому грати, а вже потім зайшов до крамниці. Маскороб, завваживши Місячного Метелика та сором’язливі манери Тисселя, навіть не облишив роботу.

Тиссель узяв найбільше обіграний сьогодні інструмент — штрапан … Можливо, це був не найкращий вибір, бо Тисселева гра на штрапані була дещо принижуючою для сторонніх. Тиссель спробував послабити це враження, заспівавши доброзичливо як тільки міг, струшуючи штрапан , коли брав фальшиву ноту:

— Іномирянин, що має дивацькі манери, викликає цікавість. Двадцять хвилин тому іномирянин-дивак зайшов до крамниці, щоб обміняти простацького Лісовика на прегарний витвір.

Маскороб косо зиркнув на Тисселя й мовчки взяв кілька акордів на інструменті, якого Тиссель ще не бачив: пружний мішечок, покладений на долоню, з якого стирчали три коротенькі трубки, що пропускалися між пальцями. При натисканні на мішечок, повітря подавалося через трубки й відтворювало щось схоже на звук гобоя. Туговухому з дитинства Тисселеві інструмент здався дуже складним, а Маскороб — віртуозом, сама ж музика виражала крайню незацікавленість.

Тиссель заспівав ще раз, завзято вдаряючи по струнах штрапана:

— Для іномирянина спів земляка — як вода для спраглого поля. Хто допоможе зустрітися двом землякам — утішиться милосердям.

Маскороб недбало витяг свій власний штрапан і заграв кілька пасажів. Його пальці, здається, рухалися швидше, ніж бачило око. Він заспівав у формальному тоні:

— Художник цінує хвилини натхнення й не витрачатиме їх на пусті балачки з особами нижчого стракху …

Тиссель спробував відповісти супротивною мелодією, але Маскороб заграв низку складних акордів, чий зміст прослизнув повз розуміння Тисселя й продовжив:

— … але до крамниці вдирається зайда, що вперше побачив штрапан , бо гра його гірша за брязкіт. Цей неук замалим не плаче — сумує за земляками. До того ж він, мабуть, хова під Метеликом чималий стракх , бо бринькає Майстрові на штрапані й підскиглює насмішкувато. Безгрішний, натхненний митець не зважає на кпини. Він обирає ввічливий інструмент, зберіга незворушність і вірить, що зайда швиденько награється й піде своєю дорогою.

Тиссель узявся за ків .

— Але ж благородний митець Маскороб неправильно зрозумів мене…

Його перервало гнівне стаккато Маскоробового штрапана:

— Ти ба, зайда вміє сміятись над враженням Майстра?

Тиссель у розпачі дренькнув на штрапані:

— Страждаючи від спекоти, заходжу я до крамниці. Там бачу, як Майстер впріва над своїм верстаком, настільки сумлінний, наскільки й байдужий до вбогого зайди.

Маскороб обережно поклав свій робочий різець. Потім він підвівся, зайшов за ширму й досить швидко повернувся — в залізній масці, над лобом — золочені язики полум’я. У одній руці в нього був скараний , [6] Скараний: мініатюрна волинка, мішечок, що притискається великим пальцем до долоні, інші пальці рухаються уздовж чотирьох трубок, затискаючи отвори на них. а в другій ятаган. Він проревів на скараниї якийсь, мабуть, бойовий клич і заспівав:

— Навіть Майстер над мастрами не втрачатиме свій стракх , убиваючи чудовиськ із глибини океану, ненаситних людожерів і нав’язливих нездар. Місячний Метелик знає лише тупіт людожерів, тож даю йому я фори, поки «десять» не скажу.

Він змахнув ятаганом у повітрі.

Тиссель відчайдушно вдарив по штрапану:

— Чи заходив Лісовик до крамниці? Чи вийшов він у новій масці?

— Це вже п’ять, — зловісно проспівав Маскороб.

Розлючений Тиссель прожогом вискочив на вулицю. Він перетнув майдан і озирнувся навкруги. Сотні чоловіків і жінок прогулювалися доками чи стояли на палубах їхніх лодій, і кожна маска означала настрій, престиж і особисту вдачу, і повсюди було чутно рулади музичних інструментів.

Тиссель програв. Лісовик зник. Гаксо Анґмарк вільно розгулював Хвеном, і Тиссель не дотримав термінових інструкцій Кастеля Кромартена.

Позаду нього продзвеніла делікатна фраза на ківі .

— Митцю Місячний Метелику! Тисселю, ви чимось занепокоєні?

Тиссель озирнувся й побачив Печерного Пугача в бляклому чорно-сірому плащі. Тиссель упізнав маску, яка символізувала ерудицію та старанне дослідження абстрактних ідей; Метью Кершауль носив її протягом їхніх щотижневих зустрічей.

— Доброго ранку, митцю Кершауль, — пробурмотів Тиссель.

— Як ваше навчання? Ви засвоїли тональності від До дубль-дієз на ґомапарді ? Наскільки пам’ятаю, у вас також були проблеми зі зворотньою побудовою інтервалів.