Джек Венс - Місячний Метелик

— Але ж він грав на сурмі! — заперечив Тиссель, — Як міг Анґмарк…

— Він добре знає Сирену, п’ять років просидів тут, у Хвені.

Тиссель аж крякнув з досади.

— Кромартен навіть не обмовився про це.

— Це ж усім відомо, — мовив Ролвер, знизавши плечима, — Він був Комерційним представником перед тим, як на цю посаду затвердили Велібуса.

— То вони з Велібусом знайомі?

Ролвер хмикнув.

— Звичайно. Але не підозрюйте бідного Велібуса в чомусь серйознішому за махінації в рахунках. Запевняю вас, — він аж ніяк не спільник убивці.

— До речі, про вбивць, — мовив Тиссель, — Чи маєте якусь зброю, яку я, можливо, позичив би?

Ролвер здивовано глянув на нього.

— Ви прийшли сюди брати Анґмарка голими руками?

— Я не мав вибору, — відповів Тиссель, — якщо Кромартен наказує, він чекає на результат. В усякому разі ви були тут із вашими рабами.

— Не розраховуйте на мою допомогу, — роздратовано мовив Ролвер, — Я ношу Пташку Гірського Озерця й не маю жодних претензій на доблесть. Але я можу позичити вам бластер. Щоправда, я вже давненько ним не користувався й не певен, що він заряджений.

Ролвер зайшов до офісу та за хвилину повернувся з бластером.

— Що робитимете зараз?

Тиссель стомлено труснув головою.

— Спробую знайти Анґмарка в Хвені. Чи, може, він одразу попрямував би до Зундару?

Ролвер замислився.

— Анґмарк, можливо, міг би вижити в Зундарі. Але спершу він має поновити свою виконавську майстерність. Думаю, він зупиниться в Хвені на кілька днів.

— Але як мені знайти його? Де маю шукати?

— Хіба я знаю? — відповів Ролвер, — Як на мене, для вас найкраще було би взагалі не шукати його. Анґмарк небезпечний.

Тиссель повернув до Хвену тією ж стежиною.

Там, де стежина завертала вниз по пагорбах до майдану, стояла товстостінна глинобитна будівля. Її двері були вирізані з міцного чорного дерева; вікна забрані товстими залізними прутами. Це був офіс Корнелія Велібуса, Комерційного представника з питань імпорту та експорту. Тиссель побачив Велібуса на облицьованій кахлями веранді, в скромній масці Лісової Примари. Велібус або замислився про щось, або не впізнавав Тисселевого Місячного Метелика; в усякому разі він і не думав привітатися.

Тиссель зайшов до веранди.

— Доброго ранку, митцю Велібусе.

Велібус неуважно кивнув йому та відповів байдуже, смикнувши за хвоста кродач :

— Добрий сьогодні ранок.

Тиссель похолов. Кродач аж ніяк не був інструментом для розмови з другом-іномирянином, хай би той і носив Місячного Метелика.

— Скажіть мені, чи довго ви тут сидите? — сухо мовив Тиссель.

Велібус на хвильку задумався й відповів, акомпануючи вже на сердечнішому інструменті — кребаріні . Але спогад про мукання кродача все ще терзав Тисселеві серце.

— Я тут хвилин п’ятнадцять-двадцять… а чому питаєте?

— Ви не помітили Лісовика, що йшов стежиною?

Велібус кивнув.

— Так, він спустився на майдан… а далі — пішов, напевне, до крамниці масок.

Тиссель зашипів крізь зуби. Ну звичайно, це мало бути найпершим учинком Анґмарка.

— Ч-чорт, я ж його тепер не знайду, якщо він змінив маску, — пробурмотів Тиссель.

— А хто цей Лісовик? — запитав Велібус із млявим інтересом.

Тиссель не вважав за доцільне приховувати правду.

— Це сумнозвісний Гаксо Анґмарк.

— Анґмарк?! — скрикнув Велібус, мало не підскочивши в фотелі, — Ви впевнені? Він справді тут?

— Без жодного сумніву.

Велібус потер долоню об долоню, руки в нього трусилися.

— Дійсно погані новини, дійсно новини — погані! Анґмарк — цинічна падлюка.

— Ви добре знали його?

— Як і будь-хто, — Велібус зараз акомпанував собі на ківі , — Коли він був на цій посаді, що я займаю, я, будучи інспектором, провідав, що він клав собі до кишені чотири тисячі на місяць. Боюся, він не подякує мені за це, — Велібус нервово озирнув майдан, — Я сподіваюсь, що ви спіймаєте його.

— Я роблю все можливе. Кажете, він пішов до крамниці масок?

— Я впевнений.

Тиссель вийшов із офісу. Ледве ступивши на стежку, він зачув позаду глухий стукіт чорних дверей, що зачинялися за ним.

Він спустився до майдану та зупинився перед крамницею Маскороба, нібито замилувавшись вітриною: сотні невеличких масок, вирізаних із мінералів і рідкісних сортів дерева, прикрашених смарагдовими пластинками, шовком із павутиння, крильцями шершнів, скам’янілою риб’ячою лускою. В крамниці не було нікого, крім самого Маскороба, сухопарого горбатого дідка в жовтій одежі, вмаскованого в простеньку на вигляд маску Всезнавця, вирізьблену з понад двох тисяч шматочків різноманітної деревини.