Джек Венс - Місячний Метелик

Велібус роздумував якусь хвилину, потім повернувся спиною та підняв тканину маски. Тиссель побачив густі чорняві кучері.

— Достатня відповідь? — запитав Велібус.

— Цілком, — відповів Тиссель. Він перетнув майдан, вийшов на причал і попрямував до лодії Кершауля. Кершауль вітав його без ентузіазму, але запросив широким жестом на лодію.

— Маю питання до вас, — мовив Тиссель, — якого кольору ваше волосся?

Кершауль засміявся похмуро.

— Те, що залишилося — чорняве. А навіщо ви питаєте?

— З цікавості.

— Авжеж, авжеж, — відповів Кершауль єхидно. — Розказуйте, що сталося.

Тиссель, як ніколи, відчував потребу комусь пожалітися.

— Ситуація така. Сьогодні вранці в гавані знайдено мертвого іномирянина. Він шатен. Я не дуже впевнений, але є вірогідність… приблизно два з трьох, що волосся Анґмарка чорняве.

Кершауль смикнув цапину борідку Печерного Пугача.

— Як ви відшукали цю вірогідність?

— Я отримав інформацію, яка також пройшла через руки Ролвера. До речі, він білявий. Якщо Анґмарк назвався Ролвером, то природньо змінив би інформацію, яка прибула до мене сьогодні зранку. Ви та, можливо, Велібус — чорняві.

— Гм, — мовив Кершауль, — дозвольте мені ще раз прослідкувати за вашою думкою. Ви вважаєте, що Гаксо Анґмарк убив Ролвера, Велібуса, ба навіть і мене та взяв собі ім’я покійного. Так?

Тиссель подивився на нього зі здивуванням.

— Ви ж самі стверджували, що Анґмарк не зможе довго заховатися під маскою! Хіба не пам’ятаєте?

— Звичайно ж, пам’ятаю. Але продовжимо. Ролвер віддав вам повідомлення, в якому було зазначено, що Анґмарк чорнявий, а сам Ролвер білявий, на чому й наголосив?

— Так. Але ви можете це підтвердити? Я маю на увазі колишнього Ролвера?

— Ні, — повідомив Кершауль сумно, — Я не бачив ані Ролвера, ані Велібуса без масок.

— Якщо Ролвер — не Анґмарк, — міркував далі Тиссель, — і якщо Анґмарк дійсно чорнявий, то і ви, і Велібус під підозрою.

— А це вже цікаво, — повідомив Кершауль. Він обережно роздивився Тисселя, — Але якщо вже на те, то можливо ви, саме ви і є Анґмарком. Яке у вас волосся?

— Русяве, — коротко відповів Тиссель і підняв сіре хутро маски Місячного Метелика над потилицею.

— А може ви мене дурите щодо тексту повідомлення? — спитав Кершауль.

— Аж ніяк, — відповів Тиссель, — можете запитати в Ролвера, якщо вже не довіряєте мені.

Кершауль кивнув.

— Не треба. Я вам вірю. Але ж маємо ще заковику: як бути з голосом? Ви чули нас іще до прибуття Анґмарка. Чи нема тут якогось натяку?

— Ні. Я не дуже давно знаю вас усіх і не помітив би змін. До того ж маски глушать ваші голоси.

Кершауль смикнув цапину борідку своєї маски.

— Ти ба, тут нема чим зарадити, — засміявся, — Втім, яке це має значення? Перед прибуттям Анґмарка тут були Ролвер, Велібус, Кершауль і Тиссель. Зараз… ну, якщо виходити зі здорового глузду… так само — Ролвер, Велібус, Кершауль і Тиссель. Хто зна, чи не буде новий іномирянин кращим за колишнього?

— Цікава думка, — погодився Тиссель, — але особисто я зацікавлений у тому, щоб упізнати Анґмарка. Моя кар’єра під загрозою.

— Я бачу, тут уже йдеться про двобій із Анґмарком — пробурмотів Кершауль.

— Ви не допоможете мені?

— Не можу сказати «ні», але… Ми всі вже прониклися сиренійським індивідуалізмом. Думаю, Ролвер і Велібус висловляться так само, ви ще пересвідчитеся — він зітхнув, — Всі ми пробули тут занадто довго.

Тиссель стояв, глибоко замислившись. Кершауль терпляче зачекав якийсь час, а потім кахикнув:

— Маєте ще якісь питання до мене?

— Ні, — відповів Тиссель, — Лише одне прохання.

— Я допоможу чим зможу, — люб'язно відповів Кершауль.

— Дайте мені, чи то позичте одного з ваших рабів, на тиждень-два.

Кершауль заграв трель здивування на ґанґа .

— Мені навряд чи подобається розлучатися з моїми рабами; вони знають мене та мої звички…

— Як тільки я спіймаю Анґмарка, ви отримаєте його назад.

— Гаразд, — повідомив Кершауль. Він затріщав на химеркині , з’явився раб, — Ентоні, — заспівав Кершауль, — йди, прислужися митцеві Тисселю якийсь час.

Раб вклонився, але без задоволення.

Тиссель узяв Ентоні на свою лодію та добре розпитав його, позначаючи деякі відповіді на графіку. Потім наказав Ентоні тримати рота на замку та відправив його до компанії Тобі й Рекса. Потім вийшов на причал і наказав відвести лодію від берега й нікого не пускати на борт аж до його повернення.

Він ще раз пройшовся стежиною до космодрому, і застав Ролвера за закускою з пряної рибки, січеного листя салатного дерева й тарілочки місцевої смородини. Ролвер брязнув на химеркині , раб поставив стільця для Тисселя.