Джек Венс - Місячний Метелик

Тиссель був мимоволі вражений його душевною рівновагою. Зловмисник розробив дуже хитрий план і майже втілив його в життя, якби не випадкова перешкода.

Анґмарк пішов із палуби. Лодія причалила до гавані. Раби кинули швартови, прив’язали сходні. Тиссель сунув за пазуху бластер і вискочив на причал. Пробіг по сходнях, штовхнув двері до вітальні. Чоловік, що сидів за столом, здивовано глянув на нього крізь червоно-чорно-зелену личину.

— Анґмарку, — мовив Тиссель, наставляючи бластер — тільки без дурниць…

Щось важке опустилося ззаду на його голову, Тиссель упав, чиїсь спритні руки забрали в нього бластер.

Позаду брязнув химеркін і майже незнайомий голос проспівав:

— Зв’яжіть дурню руки.

Чоловік, що сидів за столом, підвівся й підняв на лоба червоно-чорно-зелену маску, під якою виявилося чорне рабське полотно. Тиссель вивернувся й подивився вгору. Над ним стояв Гаксо Анґмарк у масці, яку Тиссель одразу впізнав: Приборкувач Морського Змія, викована з чорного металу, з носом як лезо, вузькими прорізями для очей і трьома поздовжніми гребінцями над лобом.

Вираз маски був незрозумілий, але Анґмарк не приховував тріумфу.

— Я заманив тебе дуже легко.

— Так, тобі це вдалося, — відповів Тиссель. Раб уже зв’язав Тисселеві зап’ястя, Анґмарк стукотом химеркина вигнав його.

— Підведися, — наказав Анґмарк, — сідай на стільця.

— Чого ми чекаємо? — спитав Тиссель.

— Двоє наших іще й досі на воді. Вони нам лише заважатимуть у тій справі, що я задумав.

— Якій?

— Всьому свій час, — повідомив Анґмарк, — Ми маємо годину чи більше.

Тиссель нишком перевірив свої пути. Вони виявилися міцними.

Анґмарк сів навпроти.

— Як ти впізнав мене? Мені просто цікаво. Кажи, кажи, — повторив він, бо Тиссель сидів мовчки, — Не можеш змиритися з тим, що я тебе переміг? Не роби собі ще гірше.

Тиссель знизав плечима.

— Я керувався основним правилом: людина може приховати свою особу, але не особистість.

— Ага, — мовив Анґмарк, — Цікаво. Продовжуй.

— Я позичив рабів у тебе і двох інших іномирян, і детально розпитав. Я питав: які маски їх пани носили протягом місяця перед твоїм прибуттям? Я намалював графік і накреслив план їх відповідей. Ролвер носив Пташку Гірського Озерця приблизно вісімдесят відсотків часу, а залишок у двадцять відсотків ділив між Відстороненням Софіста та Чорним Безладом. Велібус полюбляв носити маски Циклу Кан Дачан. Він переважно носив Бідного Родича, Безстрашного Принца та Морського Марнославця: шість днів із восьми. Решту, тобто два дні, він носив Південний Вітер або Веселого Друзяку. Кершауль, найбільш консервативний, полюбляв носити Печерного Пугача та Зоряного Мандрівника, а також дві-три інші маски, які вибирав лише на короткий час.

Я вже казав, що отримав цю інформацію від найпершого джерела, тобто, від рабів. Наступне, що мав робити: контролювати кожного з вас. Щодня я зазначав, які маски ви троє носили, а потім порівнював із моїм графіком. Ролвер носив Пташку Гірського Озерця шість разів і двічі — Чорний Безлад. Кершауль носив Печерного Пугача п’ять разів, Зоряного Мандрівника один раз, чергуючи їх з Чистою Сутністю, один раз і Неперевершеним, один раз. Велібус носив Смарагдову Гору двічі, Триголового Фенікса тричі, Безстрашного Принца лише один раз і двічі — Господа Акулу.

Анґмарк глибокодумно кивнув.

— Я бачу свою помилку. Я вибирав із масок Велібуса, але на свій смак… а ти скористався цим і викрив мене. Але тільки ти.

Він підвівся й підійшов до вікна.

— Кершауль і Ролвер вже виходять на берег і незабаром підуть у справах. Я сумніваюся, що вони так чи інакше втручалися б; обидва вже стали справжніми сиренійцями.

Тиссель чекав мовчки. Минуло ще десять хвилин. Потім Анґмарк пішов до полиць і взяв ніж. Він подивився на Тисселя.

— Підведися.

Тиссель поволі підвівся на ноги. Анґмарк наблизився до нього ззаду, розрізав шнур і зняв Місячного Метелика з голови Тисселя. Тиссель охнув і спробував забрати маску: запізно, його обличчя було оголене.

Анґмарк відвернувся, зняв свою маску та надів Місячного Метелика. Він ударив у химеркин . Увійшли двоє рабів і зупинилися, вражено дивлячись на Тисселя.

Анґмарк затріскотів наказ і заспівав:

— Ведіть цю людину до гавані.

— Анґмарку! — заволав Тиссель, — Я ж без маски!

Раби схопили Тисселя та, не звертаючи уваги на його відчайдушне пручання, потягли до східнів, а далі на причал, що вів до гавані.