Одри Ниффенеггер - Дружина мандрівника в часі

Генрі:Опинився у темному коридорі. У кінці коридору – злегка розчинені двері, з отвору яких проливається біле світло. Тут повно калош та плащів. Повільно й тихцем прямую до розчинених дверей, обережно зазираю в кімнату. Ранкове світло наповнює кімнату так, що спершу боляче дивитися, втім, коли мої очі звикають, бачу простий дерев’яний столик біля вікна. За ним, дивлячись у вікно, сидить жінка. Біля її ліктя – чашка чаю. З вікна видніється озеро, хвилі якого розбиваються об берег і відступають назад; це повторення тішить, за кілька хвилин огортає справжнім спокоєм. Жінка надзвичайно спокійна. Щось у ній знайоме. Вона стара; її волосся абсолютно біле, спадає довгим струмком по спині над незначним горбом. На ній светр коралового кольору. Вигин її плечей, непорушність постави промовляють: ось хтось, дуже втомлений , та й сам я дуже втомлений. Переминаюсь з ноги на ногу, й долівка рипить; жінка обертається й помічає мене, її обличчя випромінює радість; я вражений: це ж Клер, стара Клер! вона йде до мене, так повільно; обіймаю її.

Клер:Цього ранку все довкола чисте; гроза лишила по собі гілля, розкидане по подвір’ю, зараз вийду та позбираю його; пісок на пляжі оновився і мовби заново вистелений рівною ковдрою з відбитками дощу, лілійники зігнулись та блищать у білому світлі сьомої години ранку. Сідаю за стіл із чашкою чаю; дивлюсь на воду, слухаю. Чекаю.

Сьогоднішній день не вельми відрізняється від усіх попередніх. Встаю удосвіта, надягаю широкі штани і светр, розчісуюсь; готую грінку та чай.

Сідаю і дивлюсь на озеро; роздумую, чи прийде він сьогодні. Цей раз не надто відрізняється від усіх попередніх, коли він ішов, а я чекала. Хіба що тепер у мене є інструкції: я знаю, що рано чи пізно Генрі прийде. Інколи міркую: чи не заважає ця моя готовність, це моє очікування статися диву? Проте у мене немає вибору. Він прийде, а я чекатиму на нього тут.

Творення книги – це таїна. За цим нудно спостерігати, проте воно дарує найбільше задоволення людині, яка пише. Тому із великою вдячністю та глибокою повагою я хотіла би подякувати кожному, хто допомагав мені писати і друкувати «Дружину мандрівника в часі».

Спасибі Джозефу Регалу за те, що сказав «Так» і за науку в підступних шляхах друкування. Це був вибух. Дякую чудовим людям видавництва «МакАдам/Кейдж», особливо Аніці Стрейтфелд, моєму редактору, за терпеливість, турботу та пильну увагу. Велике задоволення працювати з Дороті Каріко Сміт, Пет Волш, Девідом Пойнтдекстером, Кейт Нітце, Томом Вайтом і Джоном Грей. Також спасибі Мелані Мітчел, Еймі Столл, Таші Рейнолдс. Велике дякую Говарду Сандерсу і Каспіану Деннісу.

Фонд «Регдейл Фаундейшн» підтримав цю книгу численними курсами. Дякую їхньому чудовому колективу, особливо Сільвії Браун, Енн Г’юз, С’юзан Тіллет і Меліссі Мошер. І дякую Художній раді Іллінойсу і платникам податків Іллінойсу, які нагородили мене стипендією за прозу у 2000 році.

Подяка бібліотекарям і колективу, колишньому і теперішньому, бібліотеки Ньюбері: Доктору Полу Гейлу, Барту Сміту і Маргарет Куліс. Без їхньої щедрої допомоги Генрі закінчив би роботою в мережі кафе швидкого приготування «Старбакс». Я б також хотіла подякувати бібліотекарям столу довідок публічної бібліотеки «Еванстон» за їхню терплячу допомогу в різноманітних дивних запитах.

Я вдячна видавництву «Рендом-гаус» за використання цитати і за переклад Р. Л. Вінга вірша Ву Чена. Переклад з’явився в «Ілюстрованій книзі перемін». Також я рада, що змогла включити матеріал з чудової книги А. С. Байята «Володіння».

Дякую виробникам паперу, які терпляче поділилися знаннями: Мерилін Сворд і Андреа Петерсон.