Іван Єфремов: Еллінський секрет

— Ви розумієте, професоре, — сказав він, нахиляючись до мене, — у цій статуї було б не лише служіння світу, не лише моя ідея, але й велика подяка Ірині.

І я зрозумів його.

Задум художника оформився дуже швидко: його кохана не розлучалася з ним, та Леонтьєв довго не міг вирішити, який матеріал узяти йому для статуї. Примарна білизна мармуру не підходила, так само не відповідала його ідеї різка смаглявість бронзи. Інші сплави або мертвили уяву, або були недовговічні, - художник же хотів зберегти для століть розквіт краси своєї Ірини.

Рішення прийшло, коли художник познайомився з описами давньогрецьких авторів, у яких згадувалися статуї, що не дійшли до нашого часу, із слонової кістки. Слонова кістка — ось потрібний йому матеріал, щільний, що дозволяв виконати найдрібніші деталі — ті деталі, які чарами мистецтва створюють враження живого тіла. Нарешті, колір, досконалість поверхні і довговічна міцність, — слонова кістка вартувала того, щоб її шукати.

Знаючи, що окремі шматки кістки можуть бути склеєні без слідів з’єднань, художник присвятив близько року на придбання і підбір потрібних шматків слонової кістки. Слід сказати, що це була дуже наполеглива праця: в нас у країні слонова кістка не в ходу. Можливо, що весь матеріал так і не був би зібраний, якби Леонтьєв не добився дозволу отримати слонову кістку з-за кордону. Побувавши на великому аукціоні слонової кістки в Африка-Хауз у Лондоні, він швидко підібрав всю потрібну кількість чудового матеріалу і повернувся до Москви, сповнений бажанням негайно приступити до роботи, проте сильна хвороба не дозволила йому відразу зробити це, а потім вибухнула війна.

Війна відвела його далеко і від коханої, і від світу його почуттів та ідей. Він чесно виконав свій обов’язок, хоробро боровся за все дороге йому в рідній країні, але через два місяці знову опинився в Москві після важкого поранення. Тут його зустріла та сама Ірина: нічого не змінилося в ній, лише глибока ніжність до нього, пораненого, ще яскравіше світилася в її рисах.

Колишні мрії з новою силою охопили художника, але тепер до них домішувалася гіркота усвідомлення, що він з однією рукою не зможе створити статую, а якщо і зможе, то, напевно, весь вогонь його творчого пориву розчиниться в труднощах техніки виконання — виконання убивчо повільного. Разом з гіркотою цієї безпорадності був і страх — грізна руйнівна сила сучасної війни лише тепер по-справжньому була усвідомлена. Страх не встигнути виконати свого задуму, не уловити, не зупинити миті розквіту сяючої краси Ірини вже в шпиталі примушував його часто неспокійно метатися по ліжку або не спати ночами в кайданах нескінченних дум.

Думка металася у пошуках виходу, неспокій усе далі проникав углиб душі, і росла нервова напруга. Тижні минали, і психічне збудження все розвивалося, щось піднімалося з дна душі, примушуючи мозок напружуватися, і билося у пошуках виходу, неусвідомлене, велике. Леонтьєву здавалося, що він повинен щось пригадати, і відразу відкриється вихід для сили, яка б’ється усередині, - тоді повернеться колишня ясна стрункість світу. Він мало спав, мало їв, йому було важко спілкуватися з людьми. Сон був не справжній — напруга напнутої в мозку струни і тут не покидала художника. Частіше замість сну в напівзабутті проносилися низки туманних думок-образів. Здавалося, що ще трохи — лусне струна, вібруюча в мозку, і прийде повне божевілля. Так після декількох невдалих спроб з іншими лікарями Леонтьєв прийшов до мене.

Я запитав, чи не було повторюваних галюцинацій, або, як він їх називав, думкообразів. Лейтенант лише похитав головою і сказав, що це саме питання йому задавали всі інші лікарі.

— Ну то й що ж з цього, — заперечив я, — опорні точки у всіх нас мають бути однакові, раз ми користуємося однією наукою. Але я покладу вам це саме питання по-іншому: постарайтеся пригадати, чи немає чогось у всіх ваших видіннях спільного, якоїсь основної ідеї, що пов’язує їх?

Леонтьєв, недовго подумавши, пожвавився і відказав коротко:

— Так, безумовно.

— Що ж це?

— Мені здається, Давня Еллада.

— Тобто ви хочете сказати, що всі картини, що проходять подумки перед вами, якось пов’язані з вашими уявленнями про Елладу?

— Так, це вірно, професоре.

— Гаразд, зосередьтеся, дайте спокійно текти вашим думкам і розкажіть мені для прикладу дві-три з ваших галюцинацій, постарайтеся найбільш яскраві і закінчені.

— Яскравих багато, а ось закінчених немає, професоре. В тому-то й річ, що будь-яке видіння для мене поступово мовби розчиняється в тумані, вислизає і обривається.