Ян Байла - Таємниця астероїдів

Як же все це просто й водночас напрочуд гарно… Вокзал, людська ріка, гомін, свистки, чемодани, букет… Таня… освідчення. Поезія реального життя.

— Ходімо, люба. Мій багаж в машині. Поїдемо прямо на аеродром. Пообідаємо в літаку.

Таксі чекало на них.

Олег віддав шоферові чемодани й відчинив перед Танею дверцята. Дівчина нахилилася над букетом, вдихаючи пахощі, які так гармоніювали з найщасливішою хвилиною в її житті.

Шофер тактовно зазирнув у дзеркальце над вітровим склом. Сивина свідчила, що він пережив уже багато бурхливих і спокійних весен. У своїй автомашині він спостерігав уривки з тисяч життів. Але щастя, яке він побачив на обличчях оцих пасажирів, було незвичайне.

Тихе, мрійливе щастя…

Так, тихе, і саме тому незвичайне й виняткове.

Таня схилила чорняву кучеряву голову Олегові на плече. Обом уявлялося прекрасне, яскраве життя.

Літній шофер пригладив вказівним пальцем сиві вуса, насунув на лоба кашкет і вже навіть поглядом не порушував мрійливу симфонію почуттів.

Машина зупинилася біля Внуковського аеродрому. Олег ніжно погладив дівчину по голові й прошепотів:

— Танечко, приїхали.

Вона стрепенулась, рум’янець залляв її засмаглі щоки й надав їм кольору бронзи.

— Шкода. Це була найчудовіша поїздка…

У величезній чекальні було море людей. Олег здав багаж. Потім купив собі кілька газет і ілюстрований журнал для Тані.

Чекали недовго.

Стюардеса відчинила двері й почала викликати пасажирів, які поступово переходили на бетоновану площадку, Люди по одному здіймалися сходами до літака. Невдовзі двері зачинились, на табло спалахнули літери «Не палити. Припнутися ременями», і ось уже загули потужні мотори.

Райдужні лопаті пропелера запрацювали на повний хід, сріблястий корпус залізного птаха задрижав, і «Стріла Півночі» рушила до стартової доріжки.

Незабаром величний лайнер ковзнув у повітряний океан і почав швидко набирати висоту. Земля губилась у густій імлі, круглі ілюмінатори зросило молочними краплинами хмар. Потім засяяло сонце, під літаком розстелилося неосяжне ватяне покривало.

Небесна баня світила бірюзою. Всюди панував спокій і мир. Олег вийняв з кишені журнали й поклав їх на столик перед Танею.

— Страшно, — раптом вихопилось із тремтливих вуст молодого геолога.

— Що сталося? — занепокоєно спитав Олег.

— Поглянь на заголовок!

— «Атомний гриб над Сахарою»!

Олег схопив газету, розгорнув її й напівголосно прочитав:

— «У суботу о сьомій нуль-нуль за середньоєвропейським часом здійснено, всупереч наполегливим протестам прогресивного людства всього світу, вибух атомної бомби в Сахарі на південний захід од Регана. Вибухова речовина — плутоній. За неофіційними даними, бомба така ж завбільшки, як і перша, котру скинули на Хіросіму.

Відомі ліванські громадські діячі вимагають од свого уряду негайно розірвати дипломатичні зв’язки, всі угоди та контракти з Францією, а також вислати всіх французів з Лівану».

Таня нетерпляче взяла газету й читала далі;

— «Нечувана провокація проти миру. Радіоактивна хмара суне у напрямку Єгипту та Індії. На знак протесту проти атомного вибуху марокканського повноважного посла відкликано з Парижа. Спалах обурення росте в арабських країнах та Африці. Хвиля протесту здіймається проти порушників миру.

Ім’ям усіх миролюбних народів запитуємо: хто стоїть за нечуваною провокацією проти людства, хто каламутить воду мирного співіснування народів?

Кілька родин крупного капіталу.

Поміж західнонімецьким хімічним концерном Дегуса та фірмою «Сан-Гобіан» у Парижі укладено угоду про спільне виробництво літію-6, який є важливою сировиною для певного типу водневої бомби. Для використання таємного патенту концерн Дегуса та підприємство «Ательє Парсьйо» створили акціонерне товариство «Євротоп», До тісного співробітництва з атомним центром «Секлей» залучено і концерн АЄГ…»

Таня, не дочитавши, вражено похитала головою.

І знову поблизу Лівійської пустелі. Коли ж, нарешті, вони припинять ці безглузді операції для підтримки власного престижу?.. Адже… адже це нехтування всіма людськими правами.

Олег намагався заспокоїти глибоко схвильовану подругу.

— Так, Танечко, ти маєш рацію. Ганський міністр влучно підмітив: «Почався занепад великої держави, і цей занепад буде тривалий».

Таня безтямно хитала головою.

— Доки ще атомна смерть витатиме над головами мільйонів людей? Невже сотні тисяч нещасних жертв Хіросіми та Нагасакі — недостатнє звинувачення проти кількох ворогів гуманізму? Ах, Олегу, Олегу, як гарно нам серед цього спокою і як жахливо почувають себе люди, до яких простягає немилосердні щупальця радіоактивна смерть…