Юрій Цвєтков - Шукайте Йоахіма Кунца

Ми страшенно дивувались. Але все було дуже просто. Як би вам пояснити… Ось, мабуть, найпростіший приклад. Горіння. Як ви гадаєте, дерево горить самостійно? Звичайно! І навіть виділяє при цьому теплову енергію. Отже, сполучення молекул, що утворюють деревину, з киснем повітря — реакція, яка йде з виграшем енергії. Чому ж тоді дерево не загоряється само по собі?

Справа в тому, що для сполучення з киснем молекули в більшості речовин треба «розігнати», надати їм певної додаткової енергії. А потім уже реакція горіння проходить сама по собі, І, щоб дерево загорілося, його треба сильно розігріти.

Сподіваюся, ви зрозуміли мене? Йоахім задумався над цією проблемою: якщо реакція горіння, окислення все одно проходить з виділенням енергії, то чому б їй не черпати енергію, необхідну для «розгону» молекул, у самій собі?

Він винайшов свій каталізатор. Боже мій, я кажу про це так, ніби йдеться про нову ковбасорізку! Ви розумієте, що означає такий каталізатор? Коли яку-небудь речовину зіткнути з каталізатором Кунца, вона негайно окислюється, якщо, звичайно, здатна окислитися.

Ні, не тільки дерев’яні чи взагалі органічні речовини. Всі метали, навіть платина, перетворювалися в окис протягом кількох хвилин. А втім, зберігати цей каталізатор було неважко у скляній пробірці. А скло, як відомо, окислюватися не може: всі елементи, які входять до складу скла, знаходяться у вищому ступені окислення.

Стривайте, це ще не найдивовижніше. Виявляється, каталізатор Кунца впливав і на живі організми. Про це ми дізналися через три дні. Кунц приніс у лабораторію кролика, посипав його порошком, і через п’ять хвилин у клітці лишилася тільки морквина.

— Кунц! — закричали ми. — Як у тебе це виходить? І чому ти сам не перетворюєшся у вуглекислий газ і воду?

— Ну, це зовсім просто, — почав пояснювати Йоахім. — Каталізатор, на щастя, впливає лише на той біологічний об’єкт, на який він потрапив. Розміри тут не мають значення. Чи слон, чи комашка — байдуже.

Але тут у лабораторію влетів Гужичка. Він ніколи не ходив нормально, а літав по корпусу наче ураган.

— Ну, показуйте, Кунц, показуйте, — пробасив він.

І Кунц знову продемонстрував свої фокуси. Цього разу його жертвою стало улюблене крісло професора. Від нього лишилася лише іржа пружин.

— Ну, пане професоре, — єхидно звернувся до Гужички хтось із співробітників лабораторії, — так де ж стоятиме золотий бюст Йоахіма?

Гужичка хотів, видно, поставити на місце вискочку, проте розкрив рота і… заплакав. Що вам сказати, містер Хьюсон? Кунц показував свої чудеса, а я, хоч і знав, що це можна пояснити науково, дивувався. Сльози Гужички мене потрясли. Так, старий професор стояв, обнявши Йоахіма, і плакав. Справді, було від чого розхвилюватися. Таке відкриття!

Того дня Йоахім не зміг закінчити своїх пояснень, а наступного дня він не прийшов в лабораторію. Не з’явився і на третій, четвертий день. Всі захвилювалися. Раптом хтось звернув увагу на те, що за ці чотири дні не появлявся в лабораторії і Шпет, найкращий друг Кунца, Вони разом приїхали з Мюнхена і жили в одній кімнаті.

Коли ми прийшли до них на квартиру, хазяйка приголомшила нас новиною: мсьє Кунц і мсьє Шпет чотири дні тому розплатилися повністю, чого ніколи не бувало, і виїхали.

Признаюся, містер Хьюсон, тоді я подумав про Кунца погане. Ми вирішили, що Йоахім задумав якомога вигідніше продати своє відкриття, а приятеля прихопив, щоб той допомагав йому торгуватися.

Більше про Кунца в Швейцарії я нічого не чув. Через три роки, працюючи тут, в Англії, я прочитав у газеті, що судили якогось Йоахіма Кунца. Безсумнівно — це його. Але я не зміг виїхати в Лондон раніше ніж через три дні. А коли приїхав, то Кунца, на вимогу німецького уряду, вже вислали з Англії.

Говорили… втім, мені не хочеться передавати, яку мерзоту плели на Йоахіма. Якщо ви наполягаєте, я вам скажу, але майте на увазі, що особисто я не вірю жодному слову цієї плітки.

На суді зачитали заяву німецького посольства, яке вимагало передати Йоахіма німецькому правосуддю. Дипломати заявили, що до німецького уряду звернувся професор Гужичка з вимогою компенсувати шкоду, заподіяну йому німецьким підданим Кунцом. В цій заяві нібито значилося, що Кунц, тікаючи з Цюріха, вкрав у Гужички два з половиною кілограми платини.

Це підла брехня. Після зникнення Йоахіма я працював у Гужички ще кілька місяців і жодного разу не чув від старого нічого, крім жалкування за раптово перерваним дослідженням.