Марина Дяченко - Мігрант

— Він… хоче потрапити на супутник, носій робочого стабілізатора. Увійти всередину. Там, усередині конструкції, є замкнений простір поза дією стабілізатора. Айра хоче всередині цього простору розітнути реальність… Він так і каже: «розітнути». І ввійти туди разом зі мною.

— А… чому саме з тобою? Що, людей мало?

— Я Тінь, — сказав Тимор-Алк. — Ну, наполовину. Я дуже сприйнятливий. Як чутливий прилад.

— Це ж знущання! — не витримав Крокодил. — А сам він приладом бути не хоче?!

— Ні, — Тимор-Алк похитав головою. — Він може змінювати реальність, але в цьому викривленому світі він, найпевніше, не зможе орієнтуватись. А я зможу. Це ж наполовину моя батьківщина… Він каже, я відчую структуру цього світу й приведу його… куди треба.

— Плаский хліб, — пробурмотів Крокодил. — А куди йому треба? Куди він хоче, щоб ти його привів?

— Він хоче зрозуміти задум Творця стосовно Раа, — сказав Тимор-Алк. — Він хоче знайти когось або щось, що відповідає задумові й відчуває Творця. Він хоче знайти спосіб зробити так, щоб образ Раа знову відповідав задуму. Тоді стабілізатори будуть не потрібні.

Кілька секунд Крокодил мовчав, метикуючи. Слова хлопчини скидалися на знущання, гірше — вони здавались уривком із проповіді божевільного філософа, брудного, в драній китайській куртці, де-небудь у переповненому метро. І Крокодил сказав би зі щирим серцем, що Айра — безумець і маніяк, якби все діялося не на Раа. Якби він на власні очі не бачив, що сталося біля водоспаду з оцим самим хлопчиною, мертвим і потім живим. Якби не бачив величезний скелет колишнього жителя Раа, якби не був у музеї на Сірій Скелі, де в окремій залі зберігають кістяки викопних породжень маячіння…

— Він хоче все повернути? — повільно спитав Крокодил. — Щоб ви жили, як дерева чи ріки, малювали свої тіні на стінах печери й ніколи не проходили Проби?

— Не знаю. Напевно, якщо це необхідно…

— Ти боїшся, що Раа зміниться?

Хлопчисько звів очі:

— Я не хочу туди йти, до цього викривленого світу. Я його… іноді відчуваю поряд із собою. Я пам’ятаю… щось. Невиразне. Це як нічний жах. Ти б хотів піти до світу своїх жахів?

— Знаючи, що можеш прокинутися?

Тимор-Алк невесело всміхнувся:

— Айра не гарантує, що ми повернемося живими. Він каже: «Я зроблю все, що можна, але гарантувати життя я тобі не можу».

— Он як, — прошепотів Крокодил.

«У його авантюрах загинули десятки людей. І всі перед початком роботи активували спеціальний договір, який передбачає готовність умерти завчасу…»

— Твоя угода… передбачає готовність умерти заради… успіху справи?

— Так.

— І ти погодився? Ти підписав… тобто активував?

— Я повноправний громадянин, — у голосі Тимор-Алка прогучала сталева нотка. — Я беру на себе відповідальність… за світ. За Раа.

З його обличчя було зрозуміло: тепер, коли перше полегшення від розмови минуло, парубок страшенно шкодує, що вирішив комусь звіритися.

— Плаский хліб, — пробурмотів Крокодил.

«І до кого бігти? Кого кликати на допомогу? Шана… вона й так усе знає, мало того, знала раніше за Крокодила, тому і прийшла зі своєю пропозицією. Айра… Цей звик розпоряджатися людьми, як фішками. На благо Раа. А Крокодил — мігрант, його індекс соціальної відповідальності годиться тільки, щоб насмішити чиї-небудь капці».

— Коли він збирається починати? — спитав Крокодил крізь зуби.

— Можливо, завтра. Від завтра я не зможу полишати орбіту, а сьогодні відпросився востаннє на кілька годин із бабусею…

Він затнувся, не бажаючи говорити тремким голосом.

— …поговорити, — закінчив рівно й навіть безпристрасно, хоча Крокодил був певен: спершу Тимор-Алк хотів сказати «попрощатися».

Безгучно пролетів вагончик монорейковою дорогою. Під поривом вітру хитнулася волога трава, із найближчої гілки посипалися краплі.

— Я казав йому… Айрі, прохав повернути тебе в програму, — рівним голосом повідомив Тимор-Алк. — Він сказав «ні».

— Комунікатор! — гаркнув Крокодил.

Гнучкий пагін спустився з гілки найближчого дерева, відкрив квітку, пропонуючи Крокодилові доступ до термінала. У дзеркалі екрана він побачив себе — оброслого бородою, худющого, пом’ятого, з червоними очима. Оце так пика.

— З’єднай мене…

Він затнувся. Глянув на скам’янілого Тимор-Алка. Випустив із рук шерехату стеблину.

— Ти йди, — сказав крізь зуби. — Я дожену.

— Зв’яжи мене з Махайродом!

Він поплавав у найближчому озері, вимився гарячою водою й поголився. Він знайшов термінал на околиці, в лісі, де не було жодної людини і жодна стежка не спотворювала високу траву.