Марина Дяченко - Мігрант

«Ваше рішення?»

— Помилувати обох. Понизити обом індекс. Висловити недовіру… Обплювати прилюдно! Та не давати й не виконувати присуд!

«Ваші аргументи?»

Крокодил глибоко зітхнув:

— Полос-Над… Молода людина… Здатна змінити стосунки з громадою… І принести в майбутньому багато користі. Його…

Він пошукав було слово «страта» в словниковому запасі й не знайшов.

— Його… усунення — ознака слабкості громади… Дитину не можна вбивати, не можна виганяти, її треба виховувати…

«Помилка в аргументації. Полос-Над — повноправний громадянин із загальною мірою відповідальності».

— Члена громади не можна виганяти!

Його охопив новий напад головного болю. «А нащо ж я так пнуся? Що я зміню, з моїм белькотінням?»

«Ваші аргументи щодо Вайрі-Даба?»

— Нема аргументів.

«Остаточне волевиявлення».

— Помилувати обох.

«Підтвердьте волевиявлення?»

— Помилувати обох.

«Прийнято. Дякуємо».

Екран, точніше, те, що від нього лишилося, померкнув.

На станції монорейки не було ні душі. Крокодил над силу встав; рівень води в чаші поволі піднімався — вона заповнялася зсередини, з невидимих джерел. У воді відбивалися небо та хмари; важкі гілки схилялись над заростями кущів, укритих ягодами, і на краю рейки сиділи вряд кольорові комахи з прозорими крилами.

Тієї миті його єдиною світлою думкою було, що він, як повноправний громадянин, має право померти в будь-який час, не пояснюючи причин.

Він підійшов до каменя, під яким ховався комунікатор, і готовий був запитати інформацію про легальне самогубство, або евтаназію, або як тут у них це називається. Він уже розтулив було рота, але інформаційна система його випередила.

— Андрій Строганов?

— Так, — він ледь розтулив губи.

— Вас викликає Айрі-Кай, він же Махайрод.

Крокодил знову сів на траву.

Стеблина лягла йому в руку. Відкрилася квітка, розгортаючи екран. Зображення не було.

— Вітаю, — сказав відсторонений голос Айри.

— З чим?

— Тепер ти знаєш, що таке бути повноправним громадянином Раа.

— А пішов ти…

Крокодил видав лайку, що, навіть з огляду на нову рідну мову, здавалася йому майже неможливою.

— Андрій?

Екран освітився. Крокодил побачив частину обличчя співрозмовника — щоку, кутик рота й мутнувате бузкове око. Айра стояв надто близько до камери — чи то випадково, чи то не хотів, щоб Крокодил побачив щось у нього за спиною:

— Ти це сказав, чи я недочув?

— Ти прийняв у нього Пробу, — хрипко сказав Крокодил. — А він майже одразу вляпався. Ти винен.

— У чому?

— Це ти визнав його громадянином!

— Громадянин — не той, хто ніколи не скоїть злочину, а той, хто свідомо візьме відповідальність за нього.

— І тепер хлопчину… що, введуть у «пожиттєву кому»?! — Крокодил кричав. — Як це буде, як? Що, зберуться лікарі, подивляться один одному в очі, поглянуть на Полос-Нада…

— Хлопчиська вже тридцять секунд як помилувано, — сказав Айра. — Ти не стежиш за процесами, Андрію.

Здається, знову пішов дощ. По широкому, нахиленому до землі листю стікали перші краплі.

— Як же його помилувано? — пробелькотів Крокодил.

— Більшістю відповідальних голосів.

— Так швидко?

— Процес Полос-Нада триває п’яту добу. Твій голос урахували останньої миті.

— Мій голос… один до мільярда…

— Як бачиш, багато хто з відповідальних поділяє твою точку зору.

Крокодил помовчав, слухаючи шелест дощу.

— Звідки ти знаєш, що я…

— Це відкрита інформація, мало того, це інформація, що створює тобі ім’я. Статус. Як ти голосуєш і як аргументуєш.

Крокодил стиснув зубами кісточку вказівного пальця. Айра зрушився на екрані — повернувся іншою половиною обличчя:

— Твій індекс відповідальності добряче впаде. Аргументи — ні в тин ні в ворота, рішення емоційне, істеричне. Поганий із тебе суддя.

— Я не суддя.

— Залежним бути простіше, я попереджав.

— Палія теж помилують?

— Триває процес. Судячи з динаміки, його виженуть.

— Ти працюєш там, у себе на орбіті, чи стежиш за… процесами?

— Я не на орбіті.

Айра ступив крок назад. Крокодил нарешті побачив усе його обличчя й побачив дерев’яні стіни та камінний фонтан у нього за плечем. Фонтан здався знайомим. Ще за секунду стало втямки, що Айра говорить із дому Шани.

— Он як, — сказав Крокодил.

— Так, — Айра кивнув. — Про що ти хотів зі мною говорити?

— Про Тимор-Алка.

Айра трохи підняв кутики губ:

— Приїжджай, якщо хочеш. Я ще якийсь час тут пробуду.