Марина Дяченко - Мігрант

— Я провів маленьке розслідування твоєї міграційної справи.

Айра замовк. Крокодил чекав, зціпивши зуби. Тому здивувався, чого Айра так довго мовчить. Потім зазирнув йому в обличчя.

Айра стояв, застигнувши на місці, дивлячись на небо, геть забувши про те, що Крокодил поряд. Ніздрі його роздувались.

— Айро!

— У нас неприємності. Зажди, Андрію.

Крокодил озирнувся. Нічний зір залишав його, яскрава картинка вицвітала, але так повільно й повільно, що Крокодил цілком міг розрізнити й балку, і ліс на її схилах, і водоспад, і будинок. Жодна травинка не ворушилася тривожно — спокій і пташиний спів.

— Що сталось, Айро?

— Комунікатор, — губи Айри ледь ворухнулися. — Сорок дев’ятий, північний. Бачиш мене?

Відповіді Крокодил не чув.

— Координати, — сказав Айра.

І знову вислухав відповідь.

— Надсилай, — сказав Айра. — Тривога.

— Що сталося?! — викрикнув Крокодил, секунду тому давши собі слово мовчати й здаватись обізнаним.

— У нас розшарування реальності, — Айра мигцем глянув на бузкове вечірнє небо. — Бігати не забув як?

На стадіоні в Крокодила не було б шансів проти Айри, але вони бігли лісом, і кущі, мох, пні та купини однаково заважали обом. Крокодил спочатку відстав, але майже одразу наздогнав інструктора і побіг за ним — назирці, як колись на острові. Узутим бігати зручніше, ніж босим, але Крокодил розумів, що довго такого темпу не витримає.

Його нічний зір знову загострився — мабуть, від викинутого у кров адреналіну. Він бачив ясно, й це рятувало: потемки він уже десять разів напоровся б на гілку, до того ж Айра часто змінював напрям, обираючи шлях. Потім ліс раптом скінчився, Крокодил побачив себе на узліссі поряд зі станцією й мало не спіткнувся об рейку, потонулу у траві. Айра різко спинився, і Крокодил мало не налетів на нього ззаду, як у старій комедії.

Минула секунда тиші.

Потім із переліска навпроти вискочили парубок і дівчина. Обоє летіли, задихаючись, щосили; Крокодил спочатку подумав, що вони, як і Айра, поспішають на чийсь нечутний поклик; дівчина, бліда, зі спотвореним від зусилля обличчя, пронеслася повз, не глянувши на Айру й Крокодила, а парубок крикнув щось нерозбірливе, панічне, дещо на кшталт: «Біжіть!»

Крокодил глянув у той бік, звідки вони з’явились.

Поночі можна було розгледіти, як тремтять верхівки дерев. Віддалених. Ближчих. Ще ближчих; ніби хвиля котилася при корінні, змушуючи здригатися крони.

Крокодил примружився. Між стовбурами можна було вирізнити рух — невловний, неприродний, хаотичний.

За секунду з гаю линув потік густої рідини, і перша хвиля була заввишки з людину. Завмерши на місці, Крокодил устиг побачити, що хвиля складається з окремих пульсуючих тіл. Тварюки, схожі на желейну черву, злипались і розлипались, звивались і розвивались, і разом утворювали єдину текучу масу, і ця маса прорвалася крізь ліс, підлісок і вирвалася на відкритий простір.

— Що це?!

Хвиля перекинулась. Рідина розтеклася по траві, і удар був таким, що ґрунт під ногами здригнувся. Крокодил нестримно відступав; він розумів, що має бігти, рятуватись, нестися чимдуж слідом за парубком і дівчиною — але Айра стояв, опустивши руки, відсторонений, навіть розслаблений, і дивився на бурхання рідини. Крокодил не міг бігти, поки Айра ось так стоїть.

— Айра?!

— Десять кроків назад, Андрію, і замри, наче вкопаний.

Раз, два, три, чотири…

Крокодил ступав спиною вперед, чітко розуміючи, що, варто йому повернутися спиною до рідини — він не втримається, поскаче зайцем.

П’ять, шість, сім…

Страхітлива маса знову зібралася хвилею, здійнялася над рештками трави й ринула вперед, як розумна й агресивна істота.

Вісім, дев’ять, десять…

У крайньому разі можна буде зажмуритись.

З комариним дзвоном десь нагорі виникли летючі тіні. Заметалися промені прожекторів. Стало світліше, ніж удень.

Гидкий сморід, запах загнилого м’яса вдарив у ніздрі, розлився по носових пазухах, проник у горло, в легені та в мозок. Крокодил задихав ротом, розуміючи, що довго не стримає нудоту. Темно-червона, в прозорій сукровичній плівці, на нього валила маса злиплих звивистих тіл, у небі метались, мигаючи аварійними маяками, крилаті апарати, а Айра стояв, опустивши руки, не роблячи жодних спроб бігти чи боронитися.

І хвиля тіл, наростаючи, накрила його з головою.

Крокодил і радий був побігти, але йому віднялись ноги. Ця слабкість обернулася перевагою: він бачив усе, що сталося, на власні очі.