Марина Дяченко: Самум

Інспектор прилетів удосвіта. Два сонця зійшли одне за одним, і корабель опустився на посадковий майданчик о сьомій шістдесят п’ять за місцевим часом.

— Гришо, — сказав губернатор, — попередь своїх: сидіти на місцях, як пришитим. Побачу когось під час роботи на терасі…

І він значущо замовк.

Губернатор двадцять років владарював на Ірисці, пережив десятки халеп і дві великі виробничі катастрофи, та втримався на посаді. Тепер під нього копали, і ні завадити недоброзичливцям, ні бодай проконтролювати їх губернатор не міг: від Іриски до Центру було тридцять земних годин у дорозі, а зв’язок останнім часом працював нестабільно. Поява чиновника з позаплановою інспекцією могла бути як дрібною прикрістю, так і Останнім Дзвоником, тому губернатор не спав ніч.

Третій зам не любив губернатора, зокрема за те, що той уперто звав його Гришею. Справжнє ім’я зама було Саундер: його батьки, на той момент п’ятнадцятирічні, вирішили, що немовля надто гучно горлає, і нарекли його собачою кличкою. Саундер Григор’єв звик відгукуватися на Сашу, та губернатор прозвав його Гришею, вкотре стверджуючи цим свою свавільницьку владу.

— Побачу когось під час роботи на терасі — штрафом не обійдеться…

До борту корабля вже підповзав гофрований шлюз-перехідник. Губернатор стиснув губи, схожі на слот для приймання купюр, підтягнув комірець і в супроводі двох перших замів і дами-референта пішов зустрічати.

Два сонця, Пес і Щеня, піднімалися вище, і коротшали тіні. Починався погожий яскравий день, на кшталт тих, що примиряють із життям на Ірисці; крізь напівпрозорі стінки шлюзу було видно, як течуть назустріч одна одній дві групи людей. Здавалося, це діється в шлунку викопного ящера; от вони зустрілись, хисткі, простягнули одне одному руки, обмінялися словами, нечутними Саундеру, тривіальними, як мило: «ласкаво просимо на Ірис-46», «колектив станції радо вітає», «найбільший видобувний комплекс», «осада фахівців», «визначні місця», «як долетіли?»

Саундер тривожився. Позапланова інспекція означала, що нормальній роботі не бути ні сьогодні, ні завтра. Не те щоб Саундер надміру любив свою роботу; він був лише організатором, сортувальником ресурсів і потреб, диригентом побутових дрібниць, від школи для нечисленних місцевих дітей до транспортного парку в ангарах, від насосної станції до програмного центру, від басейну на даху аж до підземних сховищ. Усе це працювало й співвідносилося, крутилось і не простоювало тільки тому, що Саундер з ранку до вечора зважував деталі, аналізував, віддавав накази і стежив, щоб їх виконували. Звичайно губернатор не дуже заважав йому, та будь-яка ревізія робила шефа нестерпним: він вимагав од працівників ритуального спектаклю, що імітував діяльність, і це препогано позначалось на всіх справах.

«З другого боку, — міркував Саундер, — якщо інспектор приїхав, щоб викрити губернатора, — викриє обов’язково. Таке господарство, як на Ірисці, не може працювати без кількох посадових злочинів на рік. Усі порушення можна відновити за протоколами, аби хто хотів.

А крім того… можливо, позапланову інспекцію прислали, щоб зафіксувати чудову роботу станції й неоціненний внесок губернатора?»

Саундер устав: відчинилися двері, й увійшла делегація. Попереду ступав сам інспектор, незнайомий чоловік років сорока п’яти, і обличчя його було таким похмурим, що в Саундера зіпсувався настрій.

— Це наш третій зам, — сказав губернатор, чогось величаючи себе в множині. — Е-е-е… Григор’єв Саундер Антонович.

Інспектор хмуро глянув на Саундера, але руки не подав. Саундер побачив жінку за його плечем, молоду, навіть юну. Тінь утоми на цьому обличчі псувала його, як невдала косметика.

— Перепочинете з дороги? — запросив губернатор. — Уже готовий сніданок, до речі, зі звичайної їдальні для спеціалістів, ви зможете з першої хвилини відчути себе в нашому колективі, — він засміявся дещо гучніше, ніж слід було. — Номер у готелі, — він повернувся до Саундера, — Гришо, розпорядись, аби номер був подружнім, люкс, у нас є з видом на сад…

— Достатньо простого двокімнатного номера, — інспектор говорив уривисто й не дивився в очі. — Так вийшло, що я до вас із дружиною.

— І в мене теж є друзі, — сказав губернатор на нараді за годину по тому. — І зовсім не дурні.

Саундер, не бувши великим знавцем чиновницької етики, все-таки знав, що на інспекцію з дружинами не їздять. Хіба що інспекція формальна, по суті — дружній візит.