Марина Дяченко - Самум

— Отже, можна купатися? — нетерпляче спитала Ірина.

— Я б не радив, — Саундер струсив з купюри воду.

— Але чому?

І, не дочекавшись відповіді, вона підсіла до моря й омила в ньому долоні.

— Яка прозора вода!.. І тепла…

На мілководді проглядало оранжеве дно, блідло, відходячи в глибину, відступало перед морською зеленню. Ірина зачерпнула з дна піску, пропустила крізь кулак яскравою цівкою, повернулася до Саундера:

— Купатиметесь?

— Тепер міжсезоння, — сказав він скуто.

— Але з купюрою все добре! Кислоти поки нема! Купаймося, Саундере!

Перш ніж він устиг відповісти, вона рвонула застібку комбінезона, кинула на пісок капелюха і, на ходу позбуваючись одноразової білизни, пішла у воду.

«Я ретроград, — подумав Саундер і на секунду зажмурився. — На Ірисці нема голих пляжів. Усюди є, а на Ірисці — домострой. Та це, здається, називалось… Яка в неї шкіра, не біла, не бронзова — золота. І яка в неї лінія стегон…»

Ірина кинулася в море. Бризки змайнули ліниво, тяжко, сплеск прогучав глухо. Саундер дивився, як вона пливе, явно виставляючись, широко змахуючи руками, струменіючи вздовж поверхні, як шовкова нитка в канві. Щось відбувалося з цією жінкою, щось дуже важливе й складне, саме в ці години, хвилини, тепер.

Він пригадав інспектора з його свинцевим виразом обличчя. Що нам інспектор? Навіть якщо губернатора поженуть, він, Саундер, буде потрібен його наступникові. Щоб закупати дернове покриття, контролювати температуру в житлових приміщеннях, установлювати графіки чергувань, підтверджувати відпустки, давати прочуханки й самому діставати на горіхи від начальства… І на першу вимогу виконувати особливі доручення: розважати інспекторів, наприклад. У яких криза в особистому житті.

Ірина тим часом обернулася до берега, замахала рукою, і райдужні бризки полетіли віялом:

— Саундере, ви будете купатись?

Він завагався на частку секунди. Ні, це занадто.

— Ні. Я не хочу.

— Така вода! Таке задоволення! — вона сміялась. Уся втома, скутість, напруження злетіли з неї цієї миті, і жінка здавалася двадцятирічною.

— Я знаю, але… Я просто не хочу.

— Вам же гірше!

Вона пірнула, блиснувши круглими сідницями.

«Біда в тому, що я зовсім не розумію своєї ролі у цій справі, подумав Саундер. — Губернатор відрядив мене, тому що я молодий і «маю привабливий вигляд». Чи входять до програми екскурсії плотські радощі? І як поставиться до цього інспектор? І невже я, чорт забирай, годжуся на цю роль?!»

Він скептично підібрав губи. Ні, звичайно, губернатор мав на увазі тільки те, що сказав: прогулянка, розваги, легенди. Губернатор не міг знати деяких нюансів у стосунках між інспекторовою та її чоловіком. Та й нюанси ці, судячи з усього, виявилися зовсім нещодавно, може, кілька годин тому.

Жінка випірнула й попливла вздовж берега в ритмі вальсу, раз-два-три, сяючи навпереміну мокрою потилицею, стегнами й п’ятками. Саундер сів на пісок, схрестивши ноги.

Ні краба не водилося на цьому узбережжі, ні рибинки, ані медузи. Водились два якихось неймовірні мікроорганізми, що пристосувалися до життя в кислоті, та ніяк не вміли скрасити людині її самотність. Ні пташини не показувалося в небі над кольоровими барханами, ні змійки не струменіло в піску. Саундер давно звик, та деколи йому снилися море з чайками й подвір’ячко з надокучливими горобцями; його батьки брали участь у національній програмі «Демовибух», та замість п’ятьох дітей спромоглись народити лише одну. Тоді їх витурили з проекту, виселили з космічної станції, а Саундер провів дитинство в бабусиній квартирі, в тісняві й галасі приморського містечка, у цілковитому щасті й прекрасних мріях.

Повернутися б у ті часи.

— Саундере!

Інспекторова велично виходила з води. Її коротке волосся стирчало їжачком, відкриваючи красу шиї й лінію ключиць, єдине довге пасмо недбало падало на вид. На гладенькому тілі не було ні волосинки; Ірина ступала, дивлячись Саундеру в очі, і він задумався на секунду: «Вона справді провокує?» Чи, звиклий до консервативних звичаїв Іриски, він приймає за епатаж природну поведінку вільної жінки?

Дві тіні, прилиплі до п’ят інспекторової, струменіли по оранжевому піску: коротша — від Пса, довша — від Щеняти. Саундер квапливо підвівся назустріч.

— Я прийму душ у цьому… вертольоті, добре? — жінка недбало поправила довге мокре пасмо.

— Звичайно. Масаж, терморегулятор, панель ароматів, інтуїтивно зрозуміле керування…