Система тим часом перевантажилася. Саундер відкрив екран із метеозведенням — і роззявив рота; над пустелею Іриски чорними джгутами тяглися ділянки підвищеного тиску, гіллястою сіткою розповзались аномалії, і, що найгірше, великий грозовий фронт насувався з північного сходу.
— Ірино, я прошу, швидше!
Стукнули дверцята душової. Увійшла інспекторова, чиста, суха й відсторонена, як дорожній знак:
— У чому річ, Саундере?
— Нам треба повертатися. Зіпсувалась погода.
— Погода чудова, — вона дозволила собі холодну посмішку.
— Погляньте.
Він указав за широкий ілюмінатор. З верхівок гострих кольорових язиків зривалися піщинки — десятками, сотнями. Жменями. Екскаваторними ковшами. Вітер повільно вилизував карамельні бархани, кольоровий пісок наповнював собою повітря, створюючи картину за картиною: опуклі воронки… Ліси та гори… Пелюстки… Марева фантастичних замків, галактик, квітів. У зовнішніх мікрофонах було чітко чути шелест піску.
Минула секунда, а може, секунд п’ятнадцять. Саундер дивився на гру піску, як дивляться в безодню; інспекторова мовчала, зачарована.
— Що це?
— Це вітер… Тут не буває вітру, я маю на увазі, в нормальний час. Нам треба…
Новий порив вітру пройшовся пустелею, ніби щіткою, і всі піщані пагорби, абсолютно всі, раптом здригнулись і враз змінили обриси. Повітря зробилося непрозорим. Зникло море. Гладенька поверхня, що на ній стояв флаєр, опора, тверда, як бетон, раптом заворушилась, ніби з усієї пустелі сповзалися, звиваючись, змії.
— Пристебніться!
Транспорт похитнувся, глибше загрузаючи в піску. Саундер дав команду злітати. Транспорт завібрував, трусячись, як желе, разом із баром, масажною установкою, гіпносном і солярієм. Минула секунда, потім друга, повна для Саундера тихого жаху, й нарешті транспорт злетів, наче муха, останньої миті обірвавши павутиння.
— Нічого собі, — сказав Саундер уголос.
Транспорт пробив шар мутного повітря й за кілька хвиль опинився в чистому небі. Унизу клубочіла піщано-повітряна маса: голографічна картинка мінялася щосекундно, показуючи то поверхню, подзьобану кратерами, то гладенький лід, то хвилясті верхівки лісу. Згори, наче нічого й не було, сяяли Пес і Щеня; опустились автоматичні заслінки, що затемнювали вікна.
— Це приголомшливо! — хрипкувато сказала інспекторова.
— Мало хто з людей це бачив, — озвався Саундер, теж хрипко. І додав подумки: «Бачив — і лишився серед живих».
— Тепер ми повертаємось?
— Так, — Саундер нервово засміявся. — Візьміть у барі що-небудь… І мені води, будь ласка. Наша екскурсія несподівано добігла кінця.
Інспекторова підхопила його сміх. Регочучи, відчинила дверцята бару:
— Ой, тут стільки всього… Якої вам води?
— Без газу, звичайної, етикетка «Джерело»… Ні, ну ви бачили? Бачили?!
— Живі картини, — вона поглянула вниз. — Люди, тіні, палаци якісь… Невже в мене така багата фантазія?
— Мабуть, що так, — Саундер кивнув. — Пристебніться, нас може бовтати…
Одразу ж, наче потверджуючи його слова, транспорт смикнувся й затрусився, втрапивши в зону турбулентності.
— Це небезпечно? — Ірина розхлюпала воду.
— Ні… Стривайте, зараз пройдемо цю ділянку, тоді можна буде розливати…
На мінливій пелені внизу лежали тепер дві тіні флаєра. Автопілот управлявся бездоганно. Саундер ще раз проглянув метеокарту: грозовий фронт прискорювався й, здається, змінював напрямок.
— Ви таке вже бачили?
— Таке саме — ні. Схоже бачив одного разу.
— Тепер зрозуміло, звідки беруться легенди… Бог Іриса, тепер він розгнівався, так?
— Щось таке.
Саундер витягнув комунікатор. Монітор залишався темним, індикатори не мигали; комунікатор був глухим і німим, не реагував ні на що і являв собою непотрібний шматок пластику.
Тряска припинилась.
— Ух, — Ірина струсила краплі води з колін. — Оце пригода.
— Так, — відгукнувся Саундер, не дивлячись на неї.
Комунікатор повинен був працювати; коли відрублені всі частоти, зв’язок через супутник, промінь, дзеркалка… Що там іще? Не може звичайна гроза відрізати одразу всі ниточки, так?
Значить, це не звичайна гроза.
Він викликав метеокарту в усіх можливих проекціях. Магнітна, радіологічна, інфрачервона… Потрібен час для опрацювання: п’ять секунд. Чотири. Три.
Обрив зв’язку. Динамічна картинка змінилася звичайною картою, нерухомою, сумирною. Ну, звичайно; Саундер у роздратуванні провів долонею по сенсору.
Читать дальше