Дмитро Біленкін - Космічний бог

— Кажи!

— Амін має слушність: ти хороший пан. Звільни мене від чар, звільни від чар, Амін усе скаже! Коли Грегорі вбитий, ти врятуєш мене, даси грошей, багато грошей, я куплю землю, куплю сина Грегорі, буду йому плювати…

Хвилин через десять Полинов знав усе.

Залишившись, нарешті, на самоті, він довго не міг заспокоїтися. Такого він не сподівався. Як ревно вірують вони в диво, як жадають його, як сліпо йдуть за тим, хто пообіцяє їм диво!

Байдуже, хто, байдуже навіщо… Їх привчили коритися силі покірливо, бездумно, а за дивом їм увижається величезна, надприродна сила.

Полинова трясло від огиди.

Він нічого не встиг зробити. Цокання магнітних присосків, кроки, двері відлетіли — перед Полиновим, непохитний, мов доля, стояв Гюїсманс. За його спиною маячив охоронець.

— Досить! — різко, не давши Полинову зібратися з думками, сказав Гюїсманс. — Час бесід і роздумів закінчився. Так чи ні?

— Вже? — вихопилося в Полинова. — Я не встиг… Ще годину, дві…

Він гарячково міркував. Зрада? Випадковість? Розгаданий хід?

— Дивно, нерішучість не у вашій вдачі. — Гюїсманс по-наполеонівськи схрестив руки. — Ні секунди! Велика година настала! Так чи ні?

— Ні!

Мить тому Полинов хотів сказати «так», щоби виграти час. Нерви! Не витримав, здали нерви, не впорався з ненавистю й огидою…

— Шкода. Гюнтере!

Охоронець витягнувся.

— Взяти! В камеру тортур! Дівча вже там?

— Так точно!

— Добродію, — Гюїсманс обернувся до Полинова, — вам буде спочатку показано рідкісне видовище. Вам і її не шкода?

Гюїсманс не встиг ухилитися. Але лють засліпила Полинова, й удар припав неточно. Охоронець стрибнув на психолога, виламуючи руки, Гюїсманс, прихилившись до стіни, тримався за щоку.

— Якщо ви гадаєте… Якщо ви гадаєте, що я пристрелю вас… Ні. Я дочекаюся, коли ви заблагаєте, коли ви на колінах будете повзати… А ви будете! Й тоді я помилуюся вами. Відвести.

Полинов ішов, киплячи від люті. Так зірватися! Він зневажав себе.

Машинально він усе ж відзначив, що не чує за собою кроків Гюїсманса. Він скоса глянув через плече. У двох метрах позаду, як конвоїрові за земним статутом і належало, крокував охоронець із лайтингом напереваги. І більше в коридорі нікого. Рішення прийшло раптово. Раз цьому йолопові невтямки різниця між Землею й астероїдом…

Коли вони проходили повз кімнату з восковими фігурами, в Полинова раптом підвернулася нога. Падаючи, він щосили відштовхнувся від стіни. Перш ніж охоронець устиг зміркувати, Полинов, немов ракета, пролетів простір, що розділяв їх. Страшний удар ногою в живіт кинув охоронця на підлогу. Він нестямно завив, закочуючи очі. Перевернувшись у повітрі, Полинов перехопив падаючий лайтинг. Удар кольбою по голові обірвав крик охоронця.

Дроблячи луною тишу, заголосила сирена; за ними стежили, звісно. Полинов кинувся до кімнати з восковими фігурами, різонув променем лайтинга по гнізду з телеапаратурою, кольбою зрубав вимикач. Світло згасло, в темряві зловісно замерехтіла морда чудовиська.

Полинов вихопив із кишені ампули з міксоналом, флакон із сіллю, вату. Змочив її, заткнув ніздрі. Хруснуло розчавлене скло ампул. Полинов заліг у кутку, взявши двері на приціл. Серце скажено калатало. Зовні тупали черевики охоронців.

— Тут! Сюди!

Штовханина за дверима.

— Гей, виходь!

Полинов не відповідав. Він рахував секунди.

— Виходь добром! Однаково викуримо!

Викурять, зміркував Полинов. Вони не такі дурні, щоб увірватися й поставити себе під постріл. Жбурнуть якусь погань. Газову гранату. Чекають, поки їх доставлять.

Полинов навпомацки прокрався до дверей, різко штовхнув їх, щоби міксонал швидше потрапив у коридор. Відскочив назад. Зовні також відскочили. В розчинені двері влетів бузковий промінь, щось упало, розсипалося іскрами.

— Не сміти! — скажено заволав динамік у коридорі. - Ідіоти!

Полинов ледь не розреготався. Вони стріляли в Просту Середню Людину. Від воскової фігури залишилася пара. І в них здають нерви, з задоволенням відзначив Полинов.

Довга, невимовно довга для Полинова хвилина настороженої тиші.

І раптом…

Коридор ніби вибухнув.

— Крила, крила, лечу!..

— Скільки ходів, скільки ходів, прекрасних блакитних ходів.

— Та ви з глузду… Заберіть змію-ю-ю…

Полинов перевів подих. Так, панове, ви ще не знаєте, що таке міксонал. Зараз ви дізнаєтеся. Дихайте, дихайте глибше, хай сняться вам сни наяву, які вам ще ніколи не снилися.