Олександр Казанцев - Місячна дорога

Елен мужньо зняла кінокамерою мить, коли застиглі в холодному й мудрому спокої обличчя перших дослідників Місяця закрили надгробком.

Лише Євген бачив, яких зусиль вартувало Елен триматися.

— Я знаю, — сказала вона. — В один з наступних рейсів сюди прилетить скульптор. Він викарбує на цьому місячному камені їхні статуї. Саме так, як уявила я їх собі на острівці.

— Їм викарбують пам’ятник і на Землі, — сказав академік.

Елен відійшла убік.

Євген знав, що вона плаче.

Академік дав по радіо сигнал, і з велетенської вежі «Розуму» вилетів сніп ракет. Немов викинуті з жерла вулкана, вони залишали за собою вигнутий димний слід. Усі разом вони нагадали розквітлу в чорному небі хризантему. Відтак зоряні вогники почали поволі падати між нерухомих зірок. Вони були схожі на вогненний дощ…

Гірський кряж на краю місячного диска назвали Горою Пам’ятника.

— Я так подумала, — сказала Елен, — якщо ми піднімемося на вершину гори, як це хотіли командор і Годвін, ми зробимо їм найкращий пам’ятник.

— Міс Кенні каже вельми розумно, — відзначив професор Тріпп. — Найкращий пам’ятник ученому — завершення початих ним досліджень.

— Я вже просив дозволу піднятися на кряж, — заявив Євген.

— Я за всяку ціну піду туди. І я не попрошу в дорозі ні в кого допомоги, — рішуче сказала Елен, благально дивлячись на академіка.

Той крекнув і заворушив кошлатими бровами:

— Я б відмовив вам, мій любий досліднику, якби таке сходження не було передбачене у плані робіт експедиції «Розуму». — Й академік оголосив, що для сходження виділяється група у складі Євгена Громова, академіка Бєляєва, Елен Кенні, Джона Сміта, Джоліана Сайкса, Жака Лавеню й Казимира Нагурського. — Професор Тріпп залишається керівником бази на ракеті «Розум».

Початок підйому відкладати не стали. Виверження, вочевидь, уже ослабло, але хотілося застати вулкан ще діючим, зняти на кіноплівку картину місячної вулканічної діяльності, вивчити все, що можливо. Геологом і селенологом був сам академік, тому він і ввів себе у групу.

— Я втратив тут, любі друзі, п’ять шостих своєї безумовно зайвої на Землі ваги, — немов виправдовуючись, казав він. — Але це не головне. Я, очевидно, скинув із зайвою вагою й вантаж років, я можу тепер пригадати, як піднімався на важкі вершини з такими вовками альпінізму, як академік Ігор Євгенович Тамм [26] Тамм Ігор Євгенович (1895–1971) — радянський фізик-теоретик, один з розробників водневої бомби, лауреат Нобелівської премії з фізики за дослідження теорії випромінювання Черенкова — Вавилова. чи член-кореспондент Академії наук Гаврило Адріанович Тихов [27] Тихов Гаврило Адріанович (1875–1960) — радянський астроном, засновник астроботаніки. . Я, скажу відверто, був тоді їм до пари. Потім, щоправда, постарів, але Місяць мене омолодив.

Місячний камінь лежав на першій місячній могилі. Життя тривало. Дослідження продовжувалися…

Казимир Нагурський розумівся в альпінізмі і вже доставив з ракети альпіністський інвентар, спеціальні черевики, альпенштоки, льодоруби, які тут годилися лише для каменю, мотузки, гаки, клини і навіть якісь новинки, зокрема сім залізних непропалюваних парасольок, які могли вберегти подорожан від дощу лави.

Євген Громов, як і його брат, був майстер альпінізму і схвалив передбачливість поляка.

З перших-таки кроків сходження Євген став командиром походу. Однак авторитетом у місячній обстановці виявилася Елен. Анікін через пошкоджену ногу залишився внизу, й Елен, єдина з учасників підйому, мала досвід руху по місячній поверхні. Вона навчилася чудово розраховувати свої сили, дуже точно стрибала, давала тямущі поради і мовчки виконувала найважчі завдання.

— Без вас, дівчинко, ми просто не могли б піднятися сюди, — відзначив академік, коли його втягнули мотузком на чергову кручу.

Першою на неї застрибнула знизу Елен, тримаючи кінець мотузка.

Привал вирішили зробити приблизно в тому місці, звідки Петро Громов і Том Годвін розглядали затонулі цирки.

Тепер цією картиною милувався академік.

— Яка наочність! Ви лише погляньте! — захоплювався він. — Чудове підтвердження наших уявлень про підняття й опускання земної кори. Часто опускаються саме високі місця, тобто гірські країни. Вони опиняються згодом на дні океанів. На Місяці те саме! Колись високогірна місячна країна, повна вулканічних, як ми тепер знаємо, цирків, опустилася. Кожна точка кори, вочевидь, будь-якої планети, здійснює мовби коливальний рух, надзвичайно розтягнутий у часі. Якби ми зобразили висоту якоїсь точки планети над рівнем її океану й показали залежність цієї висоти від зміни мільйоноліть, то вийшла б хвиля, синусоїда! Помилуйтеся, ось вона, окам’яніла діаграма!