Кір Буличов - Оповідання

— Що? На вертольоті? А ви мене не розігруєте?

— Навіщо нам це робити?

— Колю, вечеряти, — сказала мама. — Ти абсолютно розпустився за літо.

— Село Городище, — сказав Коля, — області Калінінської…

Він раптом повірив, що той бас не жартує, що у них і справді так погано все обернулося, що не шкода грошей на спеціальний вертоліт, щоб відшукати діючий мотор, «Бурун-45». Хай дивляться.

— Ось, — сказав він мамі не без гордості. — Від мого мотора залежить доля цілого заводу.

— Завтра вони медаль тобі дадуть, — сказала мама, яку серйозно турбувало, що Коля став таким грубим.

Назавтра вони прийшли до Широніних. Без медалі, але прийшли. Солідний товстун у великих окулярах і ще один, незрозумілого віку, весь скуйовджений.

— Ми хотіли б бачити Миколу Вікторовича, — сказав солідний товстун.

Батько, який відчинив двері, не зрозумів і поправив їх:

— Віктора Степановича.

— Ні, — сказав солідний товстун. — Миколу Вікторовича. Ви купували мотор «Бурун-45»?

— Колю, — покликав батько.

Коля стояв за дверима і все чув. Він відразу вийшов у коридор.

— Микола Вікторович? — запитав солідний товстун, ніяк не здивувавшись.

— Я. І я купував мотор «Бурун». А ви зі мною вчора говорили по телефону.

— Вірно, — сказав товстун і обернувся до скуйовдженого. — Що ж робитимемо?

Скуйовджений схилив голову набік і підморгнув Колі. Потім запитав:

— Тобі ніхто не допомагав?

— У чому? З мотором? Ні. Я б нікого і не підпустив — там голову зломиш.

— І правильно зробив, — сказав товстун. — Поїхали з нами.

— Даруйте, — сказав батько. — Я не зовсім розумію…

— Нам хотілося б, — сказав солідний товстун, — щоб ваш син побував на нашому експериментальному виробництві.

Коля ледь не сказав уголос: «Їм моя консультація потрібна», але утримався, щоб не здатися хвальком.

Мама з кухні сказала буденним тоном:

— Пробачте, що я до вас не вийшла, я цибулю ріжу. Тільки щоб до вечері бути удома.

— Постараємося, — сказав скуйовджений батькові. — Спасибі за сприяння, — хоча неясно було, в чому полягало сприяння батька.

Внизу чекала «Волга», товстий сів попереду, з шофером, а другий влаштувався на задньому сидінні поряд з Колею. Коля виглянув у вікно, йому закортіло, щоб цілком випадково повз будинок пройшла Емма і запитала б його: «Ти куди, Широнін? Завтра ж твір». А він відповів би недбало: «Треба заїхати на один завод, ось за мною машину прислали». Ну, зрозуміло, якби Коля йшов з авоською в магазин за молоком, він зустрів би двадцять знайомих. А коли за тобою присилають «Волгу», то всі неначе крізь землю провалюються.

— Слухай, Колю, — сказав скуйовджений, — а чим тобі не сподобався наш фірмовий конденсатор? Ти навіщо радіотехнічні поставив?

Коля вернувся з небес на землю. «Багато ще в мені хлоп’яцтва, — подумав він з деяким осудом. — З тобою розмовляють як з серйозною людиною, а ти думаєш казна про що».

— А вам ваші фірмові конденсатори подобаються? — запитав Коля у скуйовдженого, зробивши наголос на слові «фірмові». — Теж мені, фірма.

Скуйовджений реготнув, а товстун обернувся з переднього сидіння і запитав:

— Широнін, я хотів покласти питання, чи хороша у вас успішність у школі?

Питання до справи не стосувалося і Колі не сподобалося.

— Успішність як успішність, а що?

— Має прямий стосунок, — сказав товстун. — Сподіваюся, ви не вводите мене в оману.

— А навіщо вводити?

— Бувають різні варіанти, — загадково сказав товстун і відвернувся.

Завод розташовувався в Черьомушках, у будівлі, де було багато скла і алюмінієвих конструкцій. Широніна провели до великої кімнати, схожої на хол у санаторії. Біля стіни стояли крісла, а посередині — різнобарвний килим.

— Зачекай, Колю, — сказав скуйовджений. — І познайомся поки.

У кріслах сиділи ще двоє чоловіків. У них був нудний вигляд, мов на прийомі до зубного лікаря. Коля сів поряд з худим кошлатим чоловіком, до самих очей зарослим чорною бородою.

— Широнін, — сказав він.

— Туманян, — відповів бородань, — ви також стосовно мотора?

— І що він їм здався? — відповів третій чоловік, зовсім літній, років сорока, не менше, в модному костюмі і краватці-«метелику». — Й так витратив на нього всю відпустку.

І тут до кімнати увійшли скуйовджений, товстун і незнайомий старий у синьому халаті.

— Здрастуйте, — сказав старий високим голосом. — Я радий вас бачити. І сподіваюся, що ми порозуміємося. — Потім він обернувся до товстуна і запитав тихіше, показуючи очима на Колю: — А це Широнін?