Кір Буличов - Оповідання

— Так, — відповів товстун, ніби Широнін був винен у всіх страшних гріхах.

— Ну-ну, — сказав старий весело і всівся в крісло.

— Я, — продовжував старий, — тобто академік Беккер, Сергій Петрович і мій друг професор Столяров, — він указав на скуйовдженого, — запросили вас сюди тому, що саме ми винайшли мотор «Бурун-45».

Академік зробив паузу і подивився на гостей, немов чекав, що вони накинуться на нього з прокляттями. Але гості мовчали і нічого не розуміли.

— Питань немає? — запитав Беккер. — Чудово. Ви всі стримані і вперті люди. Отже, я повторюю, що ми винайшли мотор-казку, мотор завтрашнього дня. І за домовленістю з торгівельними організаціями пустили його у продаж. Ми продали вісімнадцять тисяч шістсот дешевих моторів «Бурун». Так от, на сьогодні в магазини повернено вісімнадцять тисяч п’ятсот дев’яносто шість моторів. Один мотор утоплений з горя його господарем. Три мотори приведені власниками до ладу і відмінно працюють. Про що це свідчить?

Відповіді не надійшло.

— А свідчить це про те, що мотор ми винайшли нікуди не придатний. Потенційно — це чудова машина. На практиці довести його до робочого стану неможливо. І щоб не було випадковостей, про це потурбувався весь наш інститут. Я не жартую: мотор запустити не можна, хоч він і найкращий з човнових підвісних моторів, що існують сьогодні.

— Тепер я нічого не розумію, — зізнався Туманян.

— А ми розуміємо. Ми розуміємо, що серед тисяч людей, більша частина яких любить техніку і наділена сміливістю, щоб купити абсолютно незнайому марку мотора, знайшлися троє людей, які настільки нелогічно влаштовані і наполегливі, що не погодилися з логікою і привели мотори у відмінний стан.

— То навіщо? — зважився запитати Коля.

— Я відповім. Тільки спочатку поясню, чому ми вибрали для нашого експерименту саме човновий мотор. Могли б зробити автомобільний. Але ж якби ми забезпечили такими виродками, скажімо, партію «Запорожців», їх власники вирушили б у майстерні, а звідти мотори відразу ж повернулися б до нас. Власники човнових моторів займаються своєю справою далеко від міст, у вільний час, наодинці. Вони знають, що їх мотори вередливі і вимагають особистого, гуманного відношення. Водники звикли покладатися на себе, тому що, якщо мотор заглохне в десяти кілометрах від населеного пункту, мало шансів, що мимо проїде добрий умілець і все за них зробить. Саме тому човновий мотор — ідеальний полігон для вишукування і випробування технічних талантів. Наш експеримент удався. Він коштував державі дуже дорого, але сподіваюся, що ви окупите наші витрати.

— А я гадав, вас судити будуть, — сказав Туманян.

— То що ж далі? — запитав Коля.

— Далі що? З Туманяном і Пісковським, — академік кивнув у бік літнього чепуруна, — все ясно. З сьогоднішнього дня вони зараховуються в наш інститут, Ми починаємо працювати над новим універсальним двигуном, який, на жаль, винайти неможливо. Всі ви пройшли випробування на моторі «Бурун» і витримали його.

— Але як же… — почав Туманян.

— Все узгоджено, — відповів академік. — Навіть ваша дружина згодна. Що стосується Пісковського…

— А що про мене казати, — посміхнувся літній чепурун. — Я все життя мріяв зайнятися неможливою справою.

— Найважче з Колею Широніним, — сказав солідний товстун, який виявився заступником академіка по господарській частині. — У нього попереду десятий клас.

— А він не винен, що молодший від нас всіх, — запротестував професор Столяров. — Він вчитиметься і працюватиме. Адже Широніни уперті.

Коля здогадався, що Столяров їздив у Городищі і почув ці слова від бабусі.

— Вже напевно, це буде не важче, ніж лагодити «Бурун», — сказав Коля.

— Гарантую, що важче, — серйозно відказав академік.

З російської переклав Віталій Геник

Перекладено за виданням: БУЛЫЧЕВ К. Люди как люди. — М.: Молодая гвардия, 1975. — 288 с. — (Б-ка советской фантастики).

У середовищі самовбивць прийнято залишати записки: «У моїй смерті прошу нікого не звинувачувати», так от: у моїх нещастях прошу звинувачувати телефон. Він мій ворог, я його раб. Рішучіша людина на моєму місці обов’язково обірвала б шнур або розбила апарат. Я не можу. Телефон поза моєю юрисдикцією. Якби кожен, замість того щоб носити свій хрест, рубав його на дрова, нікому було б ставати мучениками. Коли людині щось від мене потрібно, він дістається до мене за допомогою телефону. Ще б пак, якби він вирушив до мене пішки або скористався міським транспортом, він тричі подумав би, перш ніж зважитися на таке. Якщо у вас є телефон, ви мене зрозумієте. А якщо немає, ви мене не зрозумієте, тому що оббиваєте пороги в телефонному вузлі, доводячи, що за родом служби вам телефон необхідний, як гірське повітря. До речі, я і сам оббивав пороги, але найстрашніше — якби телефон у мене зняли, почав би оббивати пороги знову. Як бачите, я гранично відвертий.