Кір Буличов - Оповідання

З російської переклав Віталій Геник

Перекладено за виданням: БУЛЫЧЕВ К. Чудеса в Гусляре. — М.: Молодая гвардия, 1972. — 368 с. — (Б-ка советской фантастики).

Восени в Пустелі настає пора раптових, злих, крижаних пилових бур. Восени новачкам не слід віддалятися від бази. Навіть якщо тиждень стоїть тиша. Буря обов’язково станеться. І що довше затишшя, то зліша буря. І вже певно, лишайники Східчастого каньйону, якими б рідкісними й бажаними вони не були, не вартують того, щоб на сьомий день затишшя сідати в легкий флаєр і мчати до каньйону. Розраховуючи повернутися до обіду, так, щоб ніхто на базі не помітив твоєї відсутності.

…Регіна постукала обламаним нігтем по циферблату. Якщо вірити приладам, кисень в резервному балоні кінчається і регенераційна система працює на голодному пайку. Регіна повністю відкрила вентиль. «Не економте власне життя, молоді люди», — як казав професор… як його звали? Такий маленький, сивий, і вуха стирчать?

«За принципами, розробленими в художній літературі, ти повинна зараз вилізти з цієї тісної печерки, зустріти лицем пилову заметіль і, хилячись назустріч вітру, з останніх сил брести до мети. Впасти в ста метрах від неї і красиво загинути». Але цей шлях виключався, оскільки Регіна абсолютно не уявляла, де мета, і не хотіла красиво гинути.

Вона полетіла до каньйону, щоб довести геологам, що її не дарма до них прислали. Куди це годиться — вже рік їх просять добути ці лишайники і відправити на Першу — від сили дві години роботи, але у них не доходять руки. То справи, то сніги, то бурі. А заборона, яку вони наклали на її самостійні дії, пояснювалася, як вирішила Регіна, комплексом провини. Незручно виходить, якщо приїжджа дівчина зробить те, чого ви не зібралися зробити за рік.

Далі все відбувалося в кращих традиціях. Буря, що почалася як справедлива відплата ослушниці. Прекрасна незнайомка, що бреде з сумкою лишайників невідомо куди. Якісь горби і урвища, що встають на шляху. І, врешті-решт, яма, де можна завершити свій скорботний шлях. Де флаєр, де база, куди брести з останніх сил — невідомо.

Можна було б поплакати. Але це зайва витрата вологи. Вологу слід берегти. Регіна подумала, що раціональність міцно всоталася їй у кров. Яка-небудь Червона Шапочка, заблукавши в лісі і побоюючись зустрічі з Сірим Вовком, могла сміливо дати волю сльозам, не замислюючись про витрату вологи. А втім, що їй за клопіт до вологи? Все одно ніхто не встигне її знайти і врятувати. Дихати вже майже нічим…

У жовтій стіні куряви, що затягнула отвір печери, показалася темна постать. У обличчя вдарив надто яскравий промінь ліхтаря. Регіна зраділа, що не встигла заплакати, і спробувала встати, щоб гідно зустріти свого рятівника, але повітря зовсім не залишилося, і вона, хапаючи ротом його жалюгідні залишки, впала на руки чоловікові.

Мов крізь дзвінкий туман долинув голос:

— Самогубця.

Це не було осудом. Це була констатація факту.

Регіна намагалася сказати, щоб він віддав їй свій резервний балон. Але, певно, рятівник і сам здогадався.

Було схоже на те, як виринаєш з глибини, — повітря вже немає, здається, ось-ось вдихнеш воду — а замість цього все свіже повітря Землі влітає тобі в легені. Встигла.

— Спасибі, — прошепотіла Регіна.

— Нема за що, — сказав рятівник. — Я дозволив собі під’єднати ваш-таки запасний балон. У вас залишалося кисню годин на десять.

— Але ж я дивилася…

— Яке уміння влаштувати трагедію на порожньому місці, — відзначив рятівник.

Розгледіти його Регіна не могла. Вона сказала:

— Заберіть ліхтар.

Напевно, в її голосі прозвучало роздратування. Безглуздо бути щеням, якого тичуть носом у калюжу. Промінь ліхтаря зсунувся вбік, уперся в стіну печерки.

— Можна йти, — сказав рятівник. — Тримайтеся за мене. Мій всюдихід в улоговині. Для кращого ефекту вам варто було б вимкнути аварійний передавач. Раніше, ніж через сто років, в цю дірку ніхто б не зазирнув.

Регіна мимоволі поглянула на кнопку передавача. Вона глибоко зітхнула. Мабуть, немає сенсу сповідатися рятівникові в тому, що передавач вона не ввімкнула. Він працював лише тому, що вона годину тому впала в яр і так невдало…

— Ходімо, — сказала Регіна.

У всюдиході він відразу всівся попереду і, вмикаючи мотор, попередив:

— Не знімайте шолом. Кабіна не герметизована. Ніколи дістатися до бази і розібратися, в чому справа. Потерпіть ще десять хвилин.

Профіль у нього був гострий, крупний, немов у ворона. І брови дуже густі, чорні.