Кір Буличов - Оповідання

— Ви сказали, що виконаєте моє прохання.

— Що за посилка?

— Одну хвилинку, — сказав я і кинувся в кухню.

Там я узяв дві банки згущеного молока і півкіло каплановского масла з холодильника, і ще пакет цукру — кілограми в два вагою. Я сунув усе це у великий пластиковий мішок Ліни Григорівни і повернувся до кімнати. Мій гість з майбутнього підмітав підлогу.

— Ось, — сказав я. — Це ви повинні будете взимку сорок другого року, в січні місяці передати письменникові Черняєву, Олександру Черняєву. Ваші його знають. І адресу його зможете знайти. Він помер з голоду в кінці січня. А йому треба протриматися ще тижнів зо два. За два тижні до нього прийдуть з радіо. І не смійте відмовлятися. Черняєв писав роман до останнього дня…

— Та зрозумійте ж, — сказав гість, — це неможливо. Якщо Черняєв залишиться живий, це може змінити хід історії.

— Не змінить! — сказав я переконано. — Якби ви так боялися минулого, то не брали б речі з сімнадцятого століття.

Гість посміхнувся.

— Я не вирішую таких питань, — сказав він. — Давайте я візьму вашу посилку. Тільки зірвіть наклейки з банок. Таких не було в Ленінграді. Я поговорю в нашому часі. Ще раз дуже вам вдячний. Спасибі. Можливо, побачимося.

І він пішов, неначе його й не було. У мене навіть з’явилася спокуса знову зірвати шпалери і зазирнути в нішу. Але я знав, що цього ніколи не зроблю. І він теж розумів це, а то б не розповідав мені так багато.

Наступного дня я виявив у себе в кишені дві забуті монети. Я подарував одну Митіну, а іншу залишив собі на згадку. Митін приніс мені, як і обіцяв, однотомник Булгакова, а потім сказав:

— Знаєш, я знайшов удома том «Літературного спадкоємця». Там є спогади про Черняєва. Тобі цікаво?

Я сказав, що, звичайно, цікаво. Я вже розумів, що вони мене не послухалися і не передали старому моєї посилки.

Та й, звичайно, нісенітницю ж я поров. Адже великим тиражем віддрукована біографія письменника, і там чорним по білому сказано, що він помер саме в сорок другому році. Я навіть посміявся над собою. Теж мені теоретик!

Увечері я прочитав статтю про Черняєва. Вона розповіла про те, як він жив у Ленінграді в блокаду, як працював і навіть їздив у саму холоднечу, під обстрілом, на фронт виступати перед бійцями. І раптом в кінці статті я читаю наступне, хочете вірте, хочете ні:

«Взимку, здається, в січні, я зайшов до Черняєва. Олександр Григорович був дуже слабкий і насилу ходив. Ми з ним розмовляли про становище на фронті, про спільних знайомих (деяких з них уже не було в живих), він розповідав мені про плани на майбутнє, про те, що пише новий роман і, коли б не слабкість, закінчив би його до весни. Я не питав, чому мій друг відмовився евакуюватися, незважаючи на поважний вік і слабке здоров’я. Олександр Григорович лише знизав би плечима і перевів би розмову на іншу тему. Було холодно. Ми підкладали в «буржуйку» уламки стільця.

Раптом Черняєв сказав:

— Зі мною трапилася дивна історія. Днями отримав посилку.

— Яку? — питаю. — Адже блокада.

— Невідомо від кого. Там було згущене молоко, цукор.

— Це вам дуже потрібно, — кажу.

А він відповідає:

— А дітям не потрібно? Я вже старий, а ти б подивився на малюків у сусідній квартирі. Їм ще жити й жити.

— І ви їм віддали посилку?

— А як би ви на моєму місці вчиниили, молодий чоловіче? — запитавЧерняєв, і мені стало соромно, що я міг покласти таке питання.

Це, як не сумно сьогодні усвідомлювати, була моя остання зустріч з письменником».

Я разів п’ять перечитав ці рядки. Я сам повинен був здогадатися, що, якщо старий отримає таку посилку, він не смоктатиме згущене молоко в куточку. Не такий старий…

Але що дивно: цей том літературного спадку вийшов у шістдесят першому році — сім років тому.

З російської переклав Віталій Геник

Перекладено за виданням: БУЛЫЧЕВ К. Чудеса в Гусляре. — М.: Молодая гвардия, 1972. — 368 с. — (Б-ка советской фантастики).

Ми схожі на мореплавців сімнадцятого століття. Океани безкраї і повні таємниць. Карти — суцільні білі плями, подекуди перетнуті маршрутами капітанів, що побували в цих широтах десять, сто років тому. Багата фантазія картографів заповнила площини білих плям двоголовими потворами, морськими зміями, вогнедишними горами і сиренами.

Завтра морякові, можливо, пощастить: пролетить над бушпритом зелений папуга, захитається на хвилях шкаралупа кокосового горіха, туманною хмарою повисне над обрієм невідомий острів.