Олександр Шалімов - Дивний світ

— Звісно. І колись ми спорудимо їм пам’ятник. Але я волів би мати справу з живими героями, професоре. Героями, які повертаються і доповідають, що американський прапор піднятий на Місяці. «Атлант-2» — останній шанс цього року. Ми не можемо ризикувати заради… е-е… любові до ближнього, професоре. Після невдачі «Атланта-1» багато що треба перевірити. Підполковник Кросбі полетить, але полетить… трохи пізніше… Так, щоб устигнути випередити висадку росіян… Скажімо, через півроку… Як бачите, політ «Атланта-2» перенесений задля успіху операції… Це важко, але це викликано найвищою необхідністю. Цього вимагає престиж країни. Ви зрозуміли мене, професоре?..

Приголомшений Джеферсон мовчав.

Генерал протягом декількох хвилин уважно спостерігав за скам’янілим обличчям співрозмовника.

— Сподіваюся, зрозуміли, — резюмував Першинг, встаючи. — Я також добре розумію вас, — продовжував він, кладучи руку на плече Джеферсона, — Джон Сміт — ваш учень… Однак нове не обходиться без жертв, це ви чудово сказали.

— Але як же вони, — прошепотів старий учений, не роблячи спроби підвестися і ще нижче опускаючи голову, — як же вони всі: Шервуд, і Кетрін Мілс, і Джон?..

Генерал ледь помітно похитав головою, поволі обійшов навколо столу, опустився в крісло, узяв сигару.

Джеферсон стискував голову тонкими жилавими руками і сидів не ворушачись.

Генерал прикурив від променів статуї Свободи — срібної запальнички, що стояла у нього на столі, — відтак сказав:

— Адже вони знали, на що йдуть. І ми з вами знали, професоре. Політ «Атланта-1» — це розвідка. Розвідка боєм. І вона показала, що операцію треба підготувати краще. Ось ми й підготуємо… Послати зараз «Атлант-2» на Місяць — авантюра.

— Значить, і політ «Атланта-1» був авантюрою, — прошепотів Джеферсон не піднімаючи голови.

— Звісно, ми ризикували… У питаннях престижу ризик неминучий. Нас виправдовує те, що ми не знали планів росіян. Якби була певність, що вони обмежаться лише обльотом…

Джеферсон труснув головою і схопився з крісла.

Спершись руками об край столу, він нахилився до самого обличчя генерала й закричав:

— Це обман, огидний обман, і ніякими фразами, чуєте, Першинг, ніякими фразами його не виправдати. Ми обдурили їх: Шервуда та інших. І обдурюємо тепер свою країну і весь світ, зберігаючи в таємниці те, що трапилося. Це треба припинити, зараз же, негайно…

Генерал поспішно відсунувся. Гидливо поглядаючи на професора, дістав тонку батистову хусточку; витер рукав кітеля, на який потрапили бризки слини.

Джеферсон продовжував кричати про обман, героїзм, обов’язок, про те, що наука принесена в жертву політиці…

Генерал не слухав. Він дивився у спотворене люттю й болем обличчя старого вченого і думав про те, що все це — також фрази… Два місяці тому Джеферсон сам наполягав на прискоренні старту першої ракети. А зараз… Як же важко працювати з цими неврастеніками з Консультативної ради. Жоден не хоче зрозуміти, що врешті-решт усі вони лише технічні виконавці тих великих і важливих планів, які народжуються тут, в Управлінні космонавтики… Одначе досить, треба «приземлити» любого професора.

— Усе це, мабуть, якоюсь мірою справедливо, — тихо сказав генерал, коли Джеферсон на мить зупинився, щоб перевести подих. — Але зрозумійте, рішення вже ухвалене і нам з вами залишається лише якнайкраще виконати його. Я був певен, що пан Паап пояснив вам становище… Сьогодні вранці президент затвердив рекомендації сенатській комісії…

— Я зараз же їду до президента, я… — перебив професор.

— Повторюю, затвердив рекомендації, — ледь підвищив голос Першинг. — Операція «Атлант» буде збережена в таємниці. Наразі… Росіяни не повинні дізнатися чи здогадатися, що на Місяці лежать уламки нашого «Атланта». Якщо чутки просочаться і це прискорить дії росіян, — наслідки будуть найсумніші… Для всіх нас, любий професоре. І, зрозуміло, в разі будь-якого газетного галасу надійде офіційне спростування… Це цілком природно… Давайте закінчимо на цьому нашу малоприємну розмову. Далебі, життя складається не з самих неприємностей… Ось, наприклад, учора я чув, що ваша кандидатура начебто висунута в Національну академію. Прошу прийняти мої найщиріші вітання, адже ваше обрання гарантоване…

— Облиште, Першинг… — почав Джеферсон, але затнувся і, схопившись рукою за груди, важко опустився в крісло.

Генерал поспішно подзвонив.

— Води й лікаря, мерщій, — сказав він ад’ютантові, що виріс на порозі. — Професорові зле.