Лев Теплов - Химерні пригоди

— То… — несміливо підказала машина, і всі засміялися. Адже відтоді, як на засіданнях відучилися говорити загальні слова, вона не втручалася, ну а після «якщо» завжди буде «то», і підказка доречна. Спитали головного конструктора.

— Це вона навряд чи зробить, — відповів академік, — але я вам запропоную інше. Ви підучіть нашу математичну техніку, а я зніму пломби. І нехай тоді машина працює з вашою допомогою. Тому що при всіх її електронних здібностях вона сама багато чого не досягне.

Так і вийшло.

Тепер на заводі робота іде вгору. Що й треба було довести, як кажуть математики.

Величезний світлий зал лабораторії скидався на склад чи технічну виставку перед відкриттям. Столи і непофарбовані полиці були заставлені чорними скринями з безліччю ручок і нікельованих гвинтиків; всюди панувало те чарівне безладдя, яке властиве тільки «проблемним» лабораторіям. Поміж приладами біліли аркуші з написами: «Не чіпати, ввімкнуто!», «Колю, ДГЦ перегорів» і навіть «Кохаю Вірочку» — напис, звичайно, підроблений. Подекуди тулилися скромні сувеніри лаборантів — портрет Гагаріна, букетик конвалій, реклама кримських курортів…

За білими дверима, в кабінеті начальства, за голими столами один проти одного сиділи Автоном Петрович та Макар Іванович. Ніхто в лабораторії не пам’ятав, хто з них насправді начальник, а хто заступник, накази підписував той, хто траплявся під руку. Нерідко молодий інженер, обмірковуючи з Автономом Петровичем якусь проблему, раптом усвідомлював, що початок він розказував Макарові Івановичу. Цей факт неважко було встановити, тому що Автоном Петрович завжди похмурий, худий і коректний, а Макар Іванович — товстий, веселий і галасливий. У роботі вони діяли настільки узгоджено, що могли у вільний час ставити досліди по телепатії. Їм тільки бракувало для цього вільного часу.

— Я вважаю, — повільно сказав Автоном Петрович, пронизуючи Макара Івановича гострим поглядом з-під кущистих брів, — що в технічному управлінні сидять недалекоглядні інженери.

— Бевзні і кретини, — охоче відгукнувся Макар Іванович, засовуючи аркуші з розрахунками в стіл і розвалюючись в рипучому кріслі. — Коли б я був міністром, то втопив би всіх у відстійному басейні, прив’язавши до ніг їхні безглузді дисертації.

— А басейн уписано в місцевість непогано, — зауважив Автоном Петрович. — Та й увесь завод збудовано пристойно. Він міг би давати вже цілий тиждень по двісті тонн атомного палива на добу, коли б пощастило створити систему регулювання. Але її нема, і в суботу декого викличуть до Москви.

— Ото буде Мамаєве побоїще. А за віщо? Вони досвідчені, тямущі люди, — переконано сказав Макар Іванович, наче не він тільки-но збирався втопити цих інженерів у відстійному басейні, — Нестійкий, бачиш, регулятор! А може, система із шестисот нелінійних рівнянь взагалі не має точки стійкості?

— Я думаю, має, — Автоном Петрович поплямкав губами, і начальники, мов за командою, подивилися на стіну, де висіла велика, акуратно накреслена блок-схема регулювання автоматичного заводу. — Але довести не можу, і в цьому собаку зарито…

— Половину собаки. — Макар Іванович розгублено зняв окуляри. — Хвіст бубликом і задні ноги. Довести, що стійкість існує, ще не означає, що знайдено параметри… О! Та звичайно ж, собака!.. Стійкість є, і я беруся це довести.

Від хвилювання Макар Іванович погладив долонею лисину, начепив окуляри і зняв їх знову. Автоном Петрович вичікував.

— Я бачив цю схему, — упевнено заявив Макар Іванович.

— Де? Чи не в іноземній пресі?

— Ні, в лабораторії академіка Барнеса.

— Того самого дивака, який впав у кібернетику?

— Того самого. І це була схема ланцюгів нервового регулювання в спинномозковому каналі собаки. Збігається до деталей.

— За яким же критерієм вона стійка? За Найквістом?

— За собачим, — обізлився Макар Іванович. — Ви бачили, щоб у здорового собаки тремтіли лапи? Які ще вам треба критерії!

— Так, це правильно. — Автоном Петрович заплющив очі. — І, я думаю, тут можна піти далі. Якщо природа підібрала собаці стійкі параметри, їх можна виміряти і побудувати електронну модель. Ви щось хочете додати?

— Я… Ні! — зніяковів Макар Іванович.

— Макаре Івановичу!

— Що?

— Ви перелякалися, шановний. Ви хочете сказати, що можна… можна і не будувати моделі. Так? А вийняти готовий регулятор із першого-ліпшого пса…

Макар Іванович узяв телефонну трубку.