Лев Теплов - Химерні пригоди

— Дозвольте, товариші, засідання… — І так далі, аж поки кворум не розбіжиться.

Знову подзвонили в інститут. Їм пояснили, що машина автоматизує те, що й без неї робиться автоматично, за заведеним порядком. І якби товариші на своїх зборах говорили різні речі, машина б нізащо не розібралася в цих доповідях.

Для друкарок протокол був першою ластівкою. Незабаром вони повністю освоїлись і припиняли обговорення новин побуту та віянь моди тільки для того, щоб відстукотіти на папірці адресу, далі машинки друкували все самі. Якщо замовнику, то «у відповідь на ваш запит повідомляємо, що затримка з виконанням замовлення викликана відсутністю фондових матеріалів». Якщо в раднаргосп — «беручи до неухильного виконання ваші вказівки, доповідаємо, що колектив розгорнув боротьбу за підвищення продуктивності праці, зниження управлінських витрат, зменшення браку» і так далі, поки вистачало паперу. Характеристики для відділу кадрів виходили не гірше. Дай тільки машинці ім’я та прізвище, а решту — «морально стійкий» і «працює над підвищенням свого рівня», аж до підпису начальника — надрукує сама.

І пішло на заводі не життя, а рай. Без п’яти восьма світло засвічується, прохідна відчиняється, гудок гуде. До десятої директорський телефон секретарчиним голосом відповідає: «Іван Сергійович ще не приходив». О пів на одинадцяту директорський бас шпетить по селектору начальників цехів. На початку місяця вичитує так собі, спокійно, а вже в останній тиждень — слів не вибирає. Директор довго думав, що сам лається. І тільки одного разу, коли його навіщось покликали і він одійшов від селектора, почув свою промову. © http://kompas.co.ua

Бухгалтер Захар Савич підрахував, що коли що-небудь трапляється шість разів, на сьомий машина обов’язково втручається і робить це сама. Сміх, та й годі: директор іде по коридору, а вслід по репродукторах чується:

— Здрастуйте, Іване Сергійовичу!

— Здрась!

— Здрастуйте, Іване Сергійовичу!

— Здрась!

Уникнути цих прикрощів було неможливо: главк хвалив, що автоматикою оволоділи, отже, машину не вимкнеш. Хотіли відключити заводоуправління і клуб, бо деякі лектори стали відмовлятися виступати, тому що їм машина через два слова на третє підказувала, так ні — пломби зривати не можна. Та й робітники не скаржаться, здорово, кажуть, легше стало. Якщо серія іде — шість деталей зроби і грай собі в шашки, далі все само крутиться.

Ну, а коли шість разів брак пішов-можна верстат викидати, правильно не працюватиме.

Минуло півроку. На завод приїхав головний конструктор машини, старенький академік, і дав доброго прочухана монтажникам та заводським інженерам.

— До чого довели машину! — кричить. — Якогось дурного папугу з неї зробили. Чому зарегулювали? Де критерії?

Він настроїв машину так, що вона повторювала все не точно, а на різні лади. А головне, від усіх бракувальних штампів провели до неї кабелі — броньовані, як у домашнього лічильника, щоб ніхто не міг перешкодити машині. Тепер увесь запас відомостей і вчинків машина стала ділити: більше виробів, менше браку — добре, продовжувати; навпаки — погано, припинити.

І почалися на заводі нові чудеса…

Щоранку директора по телефону викликав начальник главку і вичитував, пізніше виявилося, що начальник викликав директора лише раз, а той одразу побіг у цехи. Справи покращали — машина це відзначила. Розрахувавши запізнення, вона негайно співставила розмову з наслідком — і на другий день сама вичитала директорові, тільки трохи переставила слова. Перевірила — добре! І пішла… Ці муки тривали доти, поки Іван Сергійович, вирішивши, що його все одно звільнять з роботи, почав замикатися в кабінеті, знявши трубку з телефонного апарата. Машині дали сигнал, і вона припинила свої витівки.

Були й інші дива: то несподівано відчинялися навстіж вікна — машина перевіряла, чи не краще так. То якось члени профкому, вирішивши позасідати в робочий час, не змогли відчинити двері своєї кімнати.

І цей захід — замикати в робочі години всі неробочі приміщення-вона, мабуть, випробувала випадково й переконалася, що допомагає. Дарма вже й говорити про свіже повітря в цехах, про освітлення — все було гаразд.

Одного разу на профкомі Зимкін сказав:

— Кількість і якість машина регулює правильно, а от собівартість… Чи не можна влаштувати так, щоб, пропускаючи на завод, вона перевіряла, чи потрібен той або інший, чи, може, просто за звичкою вештається? Якщо і без нього справи ідуть не погано…