Олександр Тесленко - Кам’яне яйце

— Чому ви не повідомили про свій приїзд бодай за кілька годин? Розумію, про перевірки не попереджують, однак ми мали б змогу хоч трохи приготуватись, як кажуть, навести марафет. — Директор артистично усміхався.

— Не будемо гаяти часу. Мене щойно забалакав один ваш тип. Я необачно за звичкою під’їхав до ратуші, до міського керівництва…

— І вас зустрів наш Філарет. О-о-о, це пройда. На відміну від більшості біокіберів, його внутрішній світ виповнений якимись багатозначними асоціаціями, часом забобонами… Проте він помітно пожвавлює наше науково-раціоналістичне життя…

— Не гаймо часу. Сподіваюся, служба, яку ви очолюєте, організована бездоганно? Інформація, яку ви подаєте центральним координаційним каналом, істинна?

— Оцінити нашу роботу — ваша справа, — мовив директор і театрально схилив голову.

Вони обійшли сім великих залів, устаткованих найрізноманітнішою апаратурою, зв’язалися з виїзними сейсмічними лабораторіями. Ройш ретельно звірив усі цифрові показники, графіки за минулі роки, перевірив надійність місцевих інформаційних служб та систем термінового повідомлення населення. г

— Однак це ще не все, — багатозначно всміхнувся директор. — Працюємо також і… з біологічними сейсмографами. Інформацію про них ми не передавали центральним координаційним каналом, проте, як свідчить історія, повідомлення біологічних об’єктів — найцінніші… Ходімте зі мною.

Під великим прозорим куполом, крізь який просівалося проміння, зеленавими зайчиками вигравав великий круглий басейн.

— Ось тут мешкають наші живі сейсмографи, — сказав Ян Калинич і озирнувся. — Зараз я вас познайомлю з ними… — Він поглянув на годинник. — Де ж це вони? Мабуть, на уроці лінгвістики… І у Фреда, і у Мазунчика дуже погана вимова. Ми вже тричі міняли їм фоноблоки, та марно… Важко їм по-людськи розмовляти… Тож вибачайте…

— Чим тобі наша вимова не подобається? — почувся нараз тихий голос. — Ми ж тобі не артисти. Ми — провісники.

На високій пальмі прошурхотіло велике тіло удава. А з басейну вистромилась блаженна зелена морда крокодила.

— Ми тут, не турбуйтесь, директоре. — Він почав незграбно вибиратися з басейну.

Нарешті Фред сів, звісивши хвіст у воду. Біля нього, згорнувшись великим кільцем, вмостився Мазунчик.

— З вашого дозволу, я на кілька хвилин залишу вас, — мовив Ян Калинич. — Гадаю, ви не занудьгуєте. А я тим часом підготую всі необхідні папери, щоб вас потім не затримувати. Не заперечуєте?

— Будь ласка.

Мазунчик підвів голову, уважно поглянув на Фредеріка і глухо запитав:

— Що тебе цікавить? Запитуй швидше. У нас обмаль часу.

— Справді? — усміхнувся Ройш. — А чим ви так зайняті?

— Роботою. Роботою, шановний, — проказав крокодил. — А робота в нас делікатна. Ми живемо в постійних передчуттях. Гадаєте, це просто? А яка величезна відповідальність. Від усвідомлення її голова пухне. — Фред кумедно позіхнув чи просто роззявив пащу, а потім звернувся до Мазунчика: — Не завадило б перекусити.

— Еге ж! Уже дванадцята, а нам за роботою і поїсти ніколи. Зараз замовлю обід. — Удав швидко поплазував кудись углиб павільону.

Мазунчик повернувся швидко, вмостився на старому місці й буркнув:

— За мить подадуть… Я й тобі замовив, шановний…

— Дякую, та я не зголоднів…

— Можеш не делікатничати, обід не пропаде. А особисто для тебе я замовив дві пляшки боро, можеш почастувати нас цим ароматним напоєм…

— Зрозумів, — усміхнувся Ройш. — Скажіть, чи ви б могли мені розповісти, як саме ви передчуваєте землетруси?

— Це дуже важко, — прибрав поважного вигляду крокодил. — Це словами передати неможливо. Надто делікатна справа. І дуже відповідальна. Відчуттів багато, але передати їх словами… Кожного разу буває, знаєте, по-різному…

— Ну от, скажімо, минулий землетрус в Лімнолі…

— Минулого землетрусу в Лімнолі нас з Мазунчиком не було. Ми тут недавно. А родом обоє з Оріноко. Зокрема я — з тих самих крокодилів!

— Яких «тих самих»?

Фред поглянув на Ройша зверхньо:

— Бачу — ви погано знаєте історію біосейсмології, шановний.

— Я в ній зовсім не орієнтуюсь. Не мій профіль.

Крокодил набундючився і, позираючи краєм ока на Ройша, завчено почав:

— Дуже давно людство помітило, що тварини здатні передчувати землетруси зокрема і стихійні лиха взагалі. Збереглося багато документальних джерел. Можу нагадати вам, скажімо, 373 рік до нашої ери, коли землетрус зруйнував італійське місто Єтну. Тоді всі тварини, особливо плазуни, завчасно полишили свої криївки. — Фред професійно покашляв і вів далі: — А щодо орінокських крокодилів… На початку дев’ятнадцятого століття у Південній Америці німець Олександр Гумбольдт був свідком землетрусу в районі річки Оріноко. Напередодні всі крокодили повилазили з води і залишалися на березі, допоки не припинилися підземні поштовхи… Тепер зрозуміло? Я потомствений орінокський крокодил!