Олександр Тесленко - Дозвольте народитися

© http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література

Олександр Костянтинович Тесленко народився 1949 року в місті Донецьку. По закінченні середньої школи працював на деревообробному заводі, санітаром у хірургічній клініці. Затим вступив до Київського медичного інституту, який закінчив у 1975 році. Працював лікарем-анестезіологом у місті Києві. Зараз старший редактор прози журналу «Дніпро. Писати почав ще студентом, перше оповідання надрукував у 1971 році. Відтоді регулярно друкується в республіканських газетах та журналах.

Він повільно причинив за собою двері і поставив на підлогу невеликого чорного портфеля. Звуконепроникні стіни готелю «Дзябран» не пропускали жодного звуку, навіть дихання поглиналося ними. За дверима стояла глибока тиша, така глибока, що видавалося, ніби і його самого не було в кімнаті.

Лакричнику стало страшно. Він повільно підійшов до готельного кіберона і натиснув червону клавішу «музичний транслятор». З піднебесся полилися м’які звуки, мовби скрипки, але Лакричник вже знав, що то не скрипка, хоч погано розбирався в новомодних інструментах. Потім увімкнув три вікна, на котрих спроектувалось море і призахідне сонце, а на вікні ліворуч і гірський хребет. Ліг на м’який тапчан і заплющив очі.

— Чим ви так стурбовані? — запитав його готельний кіберон спокійним голосом.

Віолова лампа освітлювала химерні обриси візерунків на жовтих стінах готельного номера, двері стінної шафи і екран телеінформатора, мереховий стіл з вазоном штучних квітів і полідікроловий триген кіберона. Лакричник розплющив очі, але нічого не відповів.

— Ви не потребуєте мого товариства? — знову запитав кіберон.

— Просто не уявляю, чим ти можеш мені допомогти.

— Даремно. Розкажіть мені про себе. Ви вже другий тиждень живете в цьому номері і ще жодного разу не скористалися з моїх послуг.

Лакричник підвівся і сів на тапчані:

— Кажеш, я тут уже другий тиждень? Я втратив відчуття часу… Зроби музику трохи тихше…

— Про що ви зараз думаєте?

— Про свої галюцинації. Я не можу відрізнити їх від реалій. Перед очима стоїть обрис того жовтого тіла, що мов жовтий листок…

— Може, то справді був жовтий листок?

— Так я теж думав, проте ще був довгий білий шлейф нареченої, він тягнувся, а крізь його тьмяну прозорість виднілись обриси людського тіла в неприродній позі, мов жовтий кленовий листок. Але зі скроні кленового листка точилася тонкою цівкою кров. І хтось тихо сміявся водянистим сміхом, що ніби витікав з рота…

— Водянистим сміхом? — голосно розсміявся кіберон.

— Я радий, що тебе трохи потішив. — Лакричник сумно посміхнувся. — Та я в розпачі. Чи в мене підвищена чутливість до енергії Прея? Не можу збагнути, як тут, на Інкані, живуть люди.

— А чому б їм і не жити? — знову засміявся кіберон. — Люди скрізь можуть жити. Така моя особиста думка.

— Твоя правда. — Лакричник торкнув рукою мереховий стіл і, відчувши доторк, ніби трохи заспокоївся. — На Землі не можна було навіть до пуття вивчити це випромінювання…

— Так, я знаю, — перебив його кіберон. — Я знаю, що двадцять сьомий астероїдний потік, як виявилось вже після створення сто сорок другого зоряного, мав дуже високий рівень випромінювання енергії Прея, енергії, що вивільняється внаслідок природної чи штучної анігіляції. Я все це знаю. Але й давно вже відомо, що вплив тої енергії на людську психіку був свого часу дуже перебільшений. Безумовно, є суб’єкти більш вразливі… Ви, власне, звідки прилетіли?

— Я землянин.

— Фізик?

— Ні, дослідник-психолог. Моя тема — зміни психіки в умовах інканського біопланоцитозу.

— Цікава тема, — розважливо мовив кіберон. — Однак вам не варто акцентувати на енергії Прея. Бо ж на Інкані на людину діє багато різних факторів: зміна звичного стереотипу, віддаленість від природного світила з усім комплексом його випромінювання, спектр нового штучного світила, нові грунти і нові, незвичні для землян хімічні сполуки. А енергія Прея? Ось побачите, зацікавлення нею скоро зменшиться. Я б не радив вам занадто приділяти їй уваги. То буде марна праця. Ця тема скоро втратить актуальність.