Олександр Тесленко - Дозвольте народитися

— Знаю.

— Ні, не знаєш. Вони відходять у вчора, аби ти міг їх вигадати такими, як тобі хочеться.

Лакричник довго застигло сидів на тапчані, потім рвучко підвівся.

— Досить! — сказав, рішуче підійшов і вимкнув усі три вікна.

— А казали, що хочете бачити співбесідника. — Прихована іронія вчувалася в голосі кіберона. — Як подивлюся, то у вас із самим собою теж немає нічого спільного.

Лакричник вимкнув світло і якусь мить дивився, як у пітьмі кімнати жовтаво світяться, мов два ока, телекаріуси кіберона.

— Далеко зібралися?

Не відповівши, зачинив за собою двері. Опустився швидкісним ліфтом з 127-го поверху. Вийшов з готелю. Знайшов серед безлічі машин на стоянці свого оранжевого трансангуляра.

Не мав ніякої мети. Але рішуче прочинив люк і, ніби поспішаючи, сів у м’яке крісло кабіни. Ввімкнув двигун, його рухи були швидкими і впевненими. Від тої послідовної зміни рухів ніби приходило відчуття власної реальності. Поглянув на шкалу спектросубліматора, звірив показання приладу зі стандартною шкалою. Потім перевірив заповненість баків паливом Бакса, ввімкнув синхронізатор геліогенератора і натиснув червону кнопку «пуск». Машина завібрувала, чекаючи наступної команди. Клацнув тумблером «горизонталь», поклав руки на кермо, натиснув ногою акселератор.

Вже котрий день він імітував діяльність. Вдавав заклопотаність і від тої гри відчував себе справді заклопотаним.

Деякий час повільно об’їздив готель «Дзябран». Дивився на перехожих — теж заклопотаних чи вдавано спокійних, веселих і похнюплених. Але несподівано для самого себе натиснув кнопку «вертикаль», і машина почала слухняно підніматися, злегка завалившись на правий бік, продовжуючи описувати коло. Потім з максимальною швидкістю набрав висоту, вийшов у вільний космос. Довгий час навіть не озирався на Інкану. Дивився на мереживо зірок, далеких — справжніх, і близьких — штучних, на ультрамаринове тло вічності. Думав про ту чорну безконечність, мов про живу істоту, мов про велике місто. Але жодного разу не запитав себе, куди він летить, навіщо напружено стискає кермо свого трансангуляра.

Потім, теж якось раптово, він завалив машину на лівий бік і зробив крутий розворот.

Почув, як стукає по обшивці конектор геліогенератора. Його вже давно треба було приварити або замінити новим. Минулого разу, коли конектор пошкодило метеоритом, Лакричник просто зафіксував його монодіртом. І ось тепер конектор знову стукав по обшивці. Довелося одягнути захисного комбінезона, що завжди лежав у Лакричника на задньому сидінні, і вийти з кабіни.

Автопілот тримав зворотний курс до Інкани.

Намагався робити все швидко, бо розумів, що автопілот скоро переведе машину на режим гальмування. Щоб довго не морочитись, Лакричник сяк-так прив’язав конектор.

Вже зібрався повертатися до кабіни, як спершу спиною, котра навіть через захисний костюм відчула вогненний подих, а потім розумом збагнув, що трапилось.

Його траєкторія збіглася з траєкторією штучного сонця, величезної ракети з паливом Бакса, що дарувала тепло і світло сто сорок другому зоряному метакаскаду. Лакричник різко обернувся й побачив її, ще таку далеку і вже таку близьку. Розумів, що не встигне повернутися до кабіни, що надходить його кінець, але чомусь не було хвилювання і страху. Навпаки, з якоюсь цікавістю, до болю примруживши очі, роздивлявся велетенську скіпетровидну головку ракети. Спіймав себе на думці, як шкодує за тим, що таке цікаве видовище йому більше ніколи не доведеться побачити вдруге. Дивився, мов цікавий кінофільм, і розумів, що дивиться востаннє. Але вистачило тверезості заховатися за корпус свого трансангуляра.

Йому здалося, що він закипає у власних випарах. Але згоріти не судилося. Тіло трансангуляра взяло на себе головний тепловий удар. Сонце пройшло від нього на відстані кількох кілометрів. Божеволіючи від болю, інстинктивно намагався рятуватися: судомно перебираючи ребристу дакронову тролею, котрою був зв’язаний з машиною, добрався до кабіни, зумів її відчинити, навіть вимкнув мотор декліматора і вже потім упав на дно кабіни.

Те тривало лічені секунди, а потім в його свідомості розтягнеться на години. Нестерпно боліло обпечене тіло. Напруженим, судомним рухом Лакричник зірвав з себе шолом. Якусь мить відпочивав. Потім спромігся зняти і комбінезон. З похідної аптечки дістав тюбик ФІР-7 і швидко розтер маззю тіло. Поспішав, доки шкіра не схопилась пухирями. Тоді ФІР-7 вже не допоможе. На долонях лишились криваві відбитки від ребристої тролеї.