Григорій Тьомкін: Зоряний єгер

© http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література

З російської переклав Віталій Геник, 2010.

Пілот морщився, кривився від напруги, а гусак ніяк не хотів виходити.

— Дай я. — Андрій відсторонив збентеженого пілота.

Друзі шумно зааплодували: у синтезаторі, секунду тому ще порожньому, тепер на великому полумиску лежав, здійнявши догори кісточки м’ясистих ніжок і паруючи чудово-золотистою скоринкою, смажений гусак.

Андрій, безперечно, був майстром психосинтезу. Втім, і кожен з розвідників, що сиділи поряд з ним, чудово володів польовим синтезатором, скорочено іменованим просто «пеесом»: серветки, скатертина, багряні помідори, м’який запашний коровай, нарізаний крупними скибами, банки з фруктовими соками — все, що стояло зараз перед ними, було не взято з корабельного холодильника, а щойно ними самими створено, або, на професійному жаргоні розвідників, «зліплено», в психосинтезаторі.

Обідали весело, гамірно й недовго. Це був їх четвертий прощальний обід за останні два тижні: четвертий розвідник уже висідав на свою планету. Сьомий обід розділять лише двоє — останній розвідник і пілот, а відтак пілот у тому самому порядку повторить маршрут, збираючи розвідників, що виконали завдання.

Андрієві дісталася Четверта — що ж, не краща й не гірша, ніж інші планети, всі однаково добре вже обстежені зондами й роботами.

Друзі побажали Андрієві удачі, сіли в приземкувату сочевицю ліфта і зникли за хмарами, щоб через декілька хвилин пришлюзуватися до корабля, який слухняно чекав їх на орбіті, й летіти далі.

Вранці, щулячись, Андрій вибрався з легкого, нашвидку «зліпленого» перед сном намету і з задоволенням роззирнувся: судячи з усього, з планетою йому пощастило.

Андрій поглянув на небо, немов розраховуючи побачити поміж двома маленькими сонцями вітальний транспарант зі словами «Ласкаво просимо!». Транспаранта на небі не виявилося, зате були пухнасті хмарки, що метушливо збивалися в синіюче волохате хмаровище.

«Буде дощ», — подумав Андрій і підійшов до «пееса». Під його поглядом у верхній частині приладу висвітилося універсальне табло. «Прогноз!» — подумки наказав Андрій, і по дисплею побігли літери:

«… через десять-п’ятнадцять хвилин короткочасні опади».

Закортіло їсти. Андрій задумливо втупився в синтезатор. Що б таке «зліпити» собі на сніданок? Може, шашлик із курятини з шампіньйонами? Сідло молодого баранця під соусом? Чи яєчню з трьох — ні, краще з п’яти яєць? По щоці дзвінко шльопнула важка дощова крапля. За нею друга. Ледь помітний досі запах хлору в повітрі відразу посилився. Махнувши рукою на меню, Андрій ухопився за краї скатертини й волоком затягнув залишки вчорашньої трапези в намет. Дощинки почали весело лопотіти по туго натягнутому даху. Андрій наглухо застебнув комбінезон, підбіг до «пееса», вихопив з камери в одну мить «зліплений» ним кухоль гарячого чаю.

Він влетів у намет і не поставив, а майже жбурнув кухоль на підлогу. Цієї миті ринула злива.

Було навдивовижу затишно й хороше сидіти в наметі, слухати схвильований дощовий дріб і доїдати холодні гусячі крильця. М’яса, щоправда, на крильцях виявилося обмаль. Андрій пожалкував, що напередодні не «зліпив» більшого гусака, відтак пригадав, що гусак був точно за об’ємом синтезатора; у пілота тому нічого й не виходило, що він ніяк не міг утиснути надто великого гусака в камеру «пееса». Об’єм її був практично єдиним обмеженням синтезатора: все, що могло в ньому вміститися, могло бути створене. Не випадково одним з найважливіших предметів у Школі косморозвідки вважається психосинтез — матеріалізація людської думки за допомогою приладу, який служить мовби її фізичним продовженням і, приймаючи команду мозку, втілює її в структуру, об’єм і форму. Те, що декілька століть тому вважалося чаклунством, сьогодні стало мистецтвом — людина навчилася творити думкою, як скульптор різцем чи художник пензлем. Щоправда, справжній психосинтез до снаги не кожному — потрібні здібності до концентрації, розвинене образне мислення, високий рівень аутогенного контролю…