Олесь Бердник - Сучасне фантастичне оповідання

— Саш-ш-уню! А ти звідкіля тут?

Я геть розгубився. Замість того щоб вигадати якусь більш-менш правдоподібну історію та посадити Панаса в таксі та відправити додому, я щосили рвонув угору і на очах отетерілого колеги щез за висотним будинком. Здається, він щось кричав мені навздогін, трохи навіть пробіг засніженою алеєю, однак чи так це було насправді, чи то мені, настраханому, видалося — стверджувати не берусь.

До ранку я й очей не склепив. Лежав, потерпав: розплеще Панас чи подумає, буцім йому все те приверзлося? З такою думкою і на роботу поїхав. А там з’ясувалося, що побоювання мої не були марними. Не встиг я всістися за свій робочий стіл, як двері мого кабінету відчинилися і на порозі з’явився чималенький гурт колег. Дивляться на мене, ніби вперше бачать, безглуздо усміхаються, де в кого у руках — записники й ручки.

— Ну розказуй… — підморгують.

— Що розказувати? — я вдав, ніби ніяк не второпаю, про що мова.

— Ет, облиш! — сміються. — Нам Панас про все розповів. Давай, тільки по порядку і не дуже швидко, щоб устигли записати. Це не дуже важко?

— Ах он ви про що! — я мляво усміхнувся, подумки вилаявши Качку найсолонішими словами, які тільки знав. — Що ж тут розказувати…

Колеги ображено загомоніли.

— Як що? Для тебе це, звичайно, простісінька річ, ми розуміємо, а для нас?

І засипали мене купою ідіотських запитань. Десь треба спеціально навчатись такій здатності чи можна опанувати самотужки? Чи для того, щоб літати, потрібен якийсь дозвіл, чи можна обійтися без нього? А вдягатися як треба? А на здоров’ї це не позначається?

І тому подібне, і так далі. Перечекавши оцю зливу, я розвів руками.

— Навіть не знаю, що вам сказати… Роблю це дуже просто. Виходжу на балкон, стаю на перила, відштовхуюсь…

Вислухали мене уважно, не перебиваючи, затим Калістрат Ящірка — найстарший і найдосвідченіший працівник нашого відділу — сховав до кишені свого записника і поважно проказав:

— Отже, ти не хочеш поділитися своєю таємницею з товаришами по роботі? З людьми, які глибоко поважали тебе, були тобі майже ріднею?

— Та чому ж не хочу? — я щиро здивувався. — Я ж кажу: виходжу на балкон, стаю на перила…

Колеги спохмурніли, вистрілили в мене відверто презирливими поглядами і мовчки посунули до дверей.

«Ну й диваки… — подумав я. — Навидумували собі казна-що і ще й ображаються…»

Заспокоївши себе в отакий спосіб, я допався до роботи і за якийсь час майже забув про неприємну вранішню розмову. І даремно! Наприкінці робочого дня двері моєї кімнати без стукоту відчинилися і вся компанія знову стала на порозі. Вперед вийшов Калістрат Ящірка.

— Оскільки ти зневажив природною цікавістю колег, — крижаним тоном виголосив він, — ми також не захотіли лишитися в боргу. Поки ти обідав, ми зібралися й вирішили таке…

Калістрат сягнув рукою кишені, витягнув звідтіля аркушик паперу і став читати: «Зважаючи на пряму небезпеку, яку становлять ніким офіційно не дозволені польоти товариша Беркута для літаків військової і цивільної авіації, а також з метою сприяння якнайшвидшому перетворенню нашого міста в місто зразкового порядку і безпечних сполучень, загальні збори відділу одностайно ухвалили: вищезгаданий товариш Беркут мусить негайно припинити свої антигромадські, антисуспільні дії. У противному разі відділ вийде з клопотанням про позбавлення його прогресивної оплати».

Ящірка акуратно згорнув папірця, юрба схвально загомоніла, а одна з жінок — Тереза Жаба — навіть зааплодувала. Потому всі дружно повернулися і вийшли.

… Відтоді я не літаю. Кілька разів пробував: виходив на балкон, ставав на перила, злегенька відштовхувався… І лишався на місці. Зразу було якось не по собі, а тепер нічого. Звикаю…

Агент «26-12» закінчував другу пачку «Паміру», а робота все не було.

— І до чого любить торгуватися це електронне опудало, — сплюнув він зі злості.

«Електронне опудало» — робот професора Ласкавого, на якого полювали одночасно три іноземні розвідки, сьогодні мав стати його здобиччю. Заради цього робота агент «26-13» ось уже третій місяць животіє у маленькому містечку, маскуючись під збирача вторсировини. Скільки довелося перетерпіти, щоб підготувати операцію викрадення, і зараз — вирішальний момент: сенсаційне відкриття професора Ласкавого, що розбурхало наукову думку світу, опиниться у потрібних руках…