Олесь Бердник - Сучасне фантастичне оповідання

Ракета конвульсивно здригнулася. Пахло паленою гумою. Зрозумів: це — кінець. На космодромі «Сьоме небо» я забув пройти техогляд. І тепер мусив накласти життям. За кілька секунд мав статися вибух…

Та раптом в ілюмінаторі побачив темну пляму, що мчала назустріч. Невже планета? Я торкнув червону кнопку й катапультував разом із кріслом…

Уявіть, мені пощастило. Я опинився на планеті, як дві краплини води, схожій на Землю: дерева, квіти, люди! Навіть більше, я стояв на вулиці, що за ансамблем будинків нагадувала мою.

Прислухавшись, я відзначив, що й мова перехожих дещо скидається на нашу.

Огляд міста почав як турист — з магазинів. Асортимент промтоварів дивував. Продуктів — теж. Але вражала дивовижна ввічливість продавців.

У першому ж магазині мене привітали настільки вишуканим монологом, що я розгубився. Зміст привітання був такий:

— Безмежно щасливі бачити вас у нашому магазині. Сподіваємося, що покупка, яку ви зробите, принесе вам задоволення.

У другому магазині продавець підвівся назустріч і так привітно усміхнувся, що мені зробилося ніяково.

У третьому продавці зустріли мене настільки запопадливо, що я почервонів.

У четвертому я був так збентежений зворушливою зустріччю, що продавець поцікавився моїм самопочуттям.

— Спасибі, нічого, — подякував я, витираючи з лоба краплини поту.

Мені було й справді погано. Чим більше я відвідував магазинів, тим гірше мені ставало. Нило серце, клубок підступав до горла, тремтіли ноги.

Коли я вийшов із спеціалізованого павільйону продажу гачків, де послужливий продавець радісно розповів мені тисячу одинадцять способів риболовлі, я хитався. Мабуть, моє обличчя стало зовсім білим, бо якийсь перехожий, глянувши на мене, кинувся до телефону-автомата.

«Швидка допомога» прибула за кілька секунд. Лікар, прослухавши мій пульс, упевнено поставив діагноз:

— Ностальгія!

Він підніс мені склянку якоїсь рідини і заспокоїв:

— Ностальгія буває майже у всіх інопланетних гостей. Майже всі вони почувають себе трохи не в своїй тарілці. Один не звик до нашої рослинності, інший до кольору наших будинків. Та ми вже успішно лікуємо цю хворобу. Для вас, землян, у нас існує спеціальна аптека № 8. Загляньте туди, і все буде гаразд.

— Здрастуйте, — привітав я аптекаря, ледве володаючи язиком, — чи не скажете…

— Чого розкричався? — заревів аптекар, узявшись у боки. — Ходять тут усякі, працювати заважають. Вас багато, а я один. А ще у шляпі…

Ностальгію як рукою зняло.

Містер Махлін бовванів сам-один в спорожнілому барі. Бармен зник десь у внутрішніх закапелках.

Містер Махлін простягнув руку, щоб узяти пляшку зі столу, й нараз застиг. Щось його зупинило. Певно, в пляшці не лишилося й краплі. Але таке неодноразово траплялося і в минулому, та його ніколи не турбували такі дрібниці. І все-таки дивне відчуття не зникало. Ніби перед тобою не пляшка, а щось таке, чого ти неодмінно маєш берегтися.

Містер Махлін був людиною не з лякливих. Він рішуче потягся до пляшки. За її тьмяно-зеленим склом щось нечутно вовтузилось.

— Господи, чорт! — жахнувся містер Махлін. Він підніс пляшку до своїх короткозорих очей і переконано додав: — Хай мене заїздить Ендорська відьма, коли це не чорт.

Тим часом біс у пляшці підстрибнув, ухопився за вінця широкої шийки і до пояса виважив своє треноване тіло. Потім зручно вмостився, перекинувши ногу за ногу. Його хвіст тремтів від збудження.

— Дозвольте відрекомендуватися, — ввічливо мовив він. — Мене звуть Меф. Я працюю у відділі пропащих душ, підвідділ комівояжерів-душогубів.

Містер Махлін охнув і заморгав.

— Природно, наша зустріч видається вам надприродною. Але нічого дивного тут нема. Ви ж самі бачили, як я виборсався з вашої пляшки.

— Так, — промимрив Махлін. — Гадаю, ви й справді виборсалися, коли на те ваша ласка. Але чому саме з моєї?

Меф осміхнувся.

— Скажімо так: у мене не було вибору. Адже ви в барі сам-один… Отже, хазяїне, мабуть, залагодимо гендель, га? Виконання замовлень гарантується в строк обумовлених зобов’язань. По руках? До речі, згадана вами Ендорська відьма навіщувала, що ви охоче погодитеся занапастити свою безсмертну душу.