Володимир Владко - Дванадцять оповідань

Ракетоплан нісся вперед. Ясна година московського ранку змінилася на хмарну; хмари затягли піді мною всю поверхню землі. Але все це не заважало мені. Мій компас та автоматичний показник місця перебування ракетоплана — були надійніші за опуклу карту, яку я бачив під собою до того. Я знав, що вже лечу над Середземним морем, де часті рейси поштових літаків. На моїй швидкості в тисячу кілометрів на годину сутичка була б згубна. Тому я зсунув ракетний руль висоти і піднявся ще вище до п’ятдесяти кілометрів над рівнем моря, куди літаки звичайно не здіймаються. Тут було безпечніше, — і я дав повну швидкість. Показник швидкості дійшов до цифри «1200 кілометрів» — і спинився.

Діставши відносну волю (по прямій лінії ракетоплан ішов дуже надійно і не потребував керування, бо на моєму С-218 було встановлено автоматичний випрямлювач курсу), я згадав, що вже добу не чув нічого про життя Землі. Тому я пересунув ручку керування приймачем на хвилю постійної радіогазети і включив репродуктор. Я почув закінчення фрази:

«… дала позитивні наслідки. Устаткування в повному порядку. Перший вибух станеться об одинадцятій годині тридцять хвилин ночі 21 червня. Другий через п’ятнадцять хвилин і третій — рівно о дванадцятій годині ночі… О дванадцятій годині ночі! Увага! Час повідомляємо за московським поясом. Передаємо дальшу радіограму. Населення південної півкулі майже все перевезено на північ, за екватор. Лишилось лише кілька спеціальних експедицій, за якими послано швидкохідні ракетоплани. Увага! Відомий пілот Олексій Троянов на своєму швидкохідному С-218 вилетів сьогодні на Фалклендські острови по групу метеорологів. Увага! Включіть екрани, передаємо фото Олексія Троянова та його ракетоплана С-218. Увага!»

Ще б пак! Ні, вже екрана включати я не буду. Дивитися на власне обличчя зовсім не так цікаво. А мій С-218 мені надто добре відомий і без радіофотографії.

Я виключив приймач і перевірив напрямок. Внизу купчилися все такі ж самі хмари, в рідких прогалинах між ними видні були сині смуги. Автоматичний покажчик стрілкою відзначив перебування ракетоплана західніше від Африки в просторах Атлантичного океану. Ще далеко, навіть для моєї швидкості в 1200 кілометрів на годину. Що передають далі радіом? Репродуктор знову закінчив фразу:

«…Як гадає астроном Бермігтон, Комета, проходячи дотичною лінією до орбіти Землі, надзвичайно вплине на Місяць. Можна гадати, що наш супутник не зможе витримати притягання Комети і зірветься з своєї орбіти під кутом до Комети. В такому разі Місяць піде між Сонцем та Кометою параболою до орбіти Юпітера. Земля може позбутися свого споконвічного супутника. Це виясниться перед першим вибухом, о десятій годині п’ятдесят п’ять хвилин. Астроном Бермігтон підтверджує, що Місяць зірветься з орбіти і покине Землю. Увага! Астроном Скаутлей заперечує це припущення і доводить, що Місяць тільки змінить свою орбіту на витягнений еліпс, і Земля матиме і надалі свого вірного супутника».

Цікаво, хто з учених правий? Проте, питання про Місяць зовсім не таке істотне. Коли треба побоюватися загибелі цілої Землі, — про Місяць думати не доводиться.

Та й роботи за проектом інженера Андреєва можуть не дати бажаних наслідків. Так запевняють деякі вчені. Я не вчений, я — звичайний пілот. Але, може, саме тому я вірю в проект інженера Андреєва. 21 червня Андреєв обертає земну кулю на велетенську ракету. Ця думка близька мені. Я знаю, що таке ракета. Тільки ракетному двигунові належить майбутнє. Стародавній мудрець Архімед, що винайшов важіль, сказав:

— Дайте мені точку опори, — і я підійму земну кулю!

Ракета дає людині точку опори скрізь і всюди. Вона сама — точка опори. Для аероплана потрібне повітря, для моторного човна — вода, від яких вони відштовхуються. Ракета відштовхується сама від себе. Вибухи, що відбуваються в її розрядній частині, штовхають ракету вперед і вперед. Не важно, чи спрямовані ці вибухи в порожняву, в повітря, в воду, чи ще кудись. Зворотна реактивна сила вибуху, — ось що рухає ракету.

Проте, де я?

Показник місця перебування ракетоплана наблизив стрілку майже до самих островів Фалкленда. Спереду видно було пінясті буруни, побережні скелі і рівну без єдиного пагорка поверхню землі.

Але — де ж шукати професора Пелюзье та його супутників?

Бухта Оф-Гарборс, над якою я пролітав, була теж пустинна й мертва. Величезні будівлі порту справляли сумне вражіння — наче людність цього оживленого центру несподівано вимерла. До того ж стало темніти. Правда, сутінки, що сходили на землю, швидко замінило зеленувате примарне світло Комети, хвіст якої широкою сяючою смугою простягся через увесь небосхил.