Олексій Кононенко - 18+ - Парафрази й переклади. Книга 2

Басейн у Соломона восьмикутний,
Із мармуру, дзеркальний, самобутній.

Із сардоніксу голови левині,
Вода із пащ – мов океанський бриз.
Блискучі стіни в чорній дереви́ні,
Широкі сходи з малахіту вниз.

Служниці влили в нього аромати
І Суламіф взялися роздягати.

У захваті завмерли, як розділи, —
Мов смуглий золочений зрілий плід,
Відкрилося прекрасне голе тіло…
«Для тебе, царю неба і землі!» —

Так Суламіф про себе шепотіла…
Пахуча вийшла, змерзла, посвіжіла.

Вдягли її в льняну туніку білу,
В хітон, що променивсь, мов золотий,
Перлинами волосся перевили,
Цар вигукнув: – Краса землі, хто ти?

Ти, мов зоря, блискуча, промениста!
Сімсот жінок я знав, наложниць триста

І без числа дівиць… Лиш ти єдина!
Хвала тобі від всіх жінок землі.
Царицею ти станеш неодмінно,
Рабині цілуватимуть твій слід.

Я буду ощасливлений судьбою,
Коли зайдеш жоною до покою.

Дівчи́на прихилилась до одвірка:
– Прибий, мій любий, вухо до дверей,
Щоб я була тобі рабиня вірна,
Роби, як заповів іще Мойсей.

Цар наказав: – Несіть мерщій до мене
Підвіски із карбункулів черлених!

Сам одягнув коштовності коханій:
– Належу я тобі, а ти мені! —
Й повів в бенкетну залу без вагання,
Де друзі й піддані вклонилися до ніг.

Сім днів мигцем минуло з того ранку,
Як Соломон в палац привів коханку,

Прекрасну Суламіф. Любовні хвилі
Для них обох не мали берегів.
Цар дарував коштовні речі милій
Й про кожен камінь дивні речі вів.

Мав Соломон багатства незліченні —
Готовий все віддати нареченій.

На пальці ніг струнких у черевичках
Володар персні ніжно нанизав,
Цілунками вкривав і груди й личко
Й розповідав усе, що тільки знав:

– Ось це – землі Офір священний камінь,
Анфракс, ти лиш торкнись його вустами —

Гарячий він і має колір крові,
Немов після цілунків твої губи.
Це камінь гніву, влади і любові,
Лікує серце й пам’ять, моя люба.

Цей непримітний, а ціни не має,
Ним володіти кожен цар бажає,

Бо камінь срібло під землею чує,
Прозорий і холодний, мов сльоза.
Ти безкорисна, я тобі дарую,
Він має дивну назву Мгнадіс-Фза.

А ось дівоцтва камінь полохливий —
Сапфір – блакитний, чистий, незрадливий,

Гамує спрагу він, моя кохана,
І кожному дає ясні думки.
А ось Шамір – твердий і нездоланний,
Чи Адамас – живе в землі віки

Й проміння сонця всотує віками,
Милуйся ним, він грає кольорами.

Цей камінь буде в поміч в кожнім ділі:
З ним вправний воїн вирушає в бій,
Він пологи полегшить породіллі.
Вважають греки: камінь-чародій.

Ось камінь місячний, блідий, сумирний,
Халдейським магам в їхніх вправах вірний.

Підніс смарагд коханій на долоні:
– Дивись – зелений, чистий, весняний.
Це заповітний камінь Соломонів,
Гадюк відгонить і непевні сни.

Цар ощасливив Суламіф дарами:
Нефрит, і бірюза, й орлиний камінь,

І сардонікс, й малиновий лігірій,
І жовто-золотистий хрісоліт,
Котяче око, аметист, веріллій —
Тим каменям було по сотні літ.

Перлинами намисто вигравало,
І бірюза на пальцях оживала.

Бурштин іскривсь, коралі червоніли,
Неначе мак на грудях молодих,
І теплота оголеного тіла,
Немов огнем, запалювала їх.

На ніч кохана ложе готувала,
Золотоцвітом ніжно покривала…

– На царський човник моя мила схожа
В Офір-країні плином по ріці. —
Цар тихо говорив. – Це милість Божа,
Твоя голівка на моїй руці.

Так сталося – царя царів кохання
Заполонило. Перше і останнє…

Віків минуло із тих пір чимало,
Були іще і царства, і царі.
Та час пройшов, і їх позабували,
Все відлетіло з помахом вітрів.

Та крізь віки, крізь покоління лине
Любов прекрасна бідної дівчи́ни