Олексій Кононенко - 18+ - Парафрази й переклади. Книга 2

– Ні, ні… Я не скажу. Пусти… – Просилась.
Не відбивалася тим часом, а тулилась.

– Я тебе хочу. Не пущу, поки не скажеш…
– Скажу. Але мені пообіцяй,
Що не прийдеш. Остання зустріч наша
Сьогодні. Попрощаємося. Край!

Пообіцяй, що не прийдеш і завтра…
Мене не потурбуєш післязавтра…

Ти не приходь, поки я не захочу.
– Я обіцяю… Де твій дім, скажи?
Щоб міг його знайти посеред ночі…
– Біля струмка…
– Чекай, ще не біжи…

Не полишай на самоті так рано…
У домі де вікно твоє, кохана?

– Нащо тобі? О, не дивись коханий…
Чаруєш ти мене… О, не цілуй…
Вікно мале і ґратами заткане…
Там двері є… Цілуй мене, цілуй…

Ті двері прямо у мою кімнату…
Навіщо це тобі? Я хочу знати.

Ти ж обіцяв, що не прийдеш… Ну, правда?
– Прийду. Так буде. Хочу. Уночі.
– Мій милий!
– Вір, не бійся, будеш рада!
Чекай мене і не пали свічі…

Тепер прощай, за мною йдуть, я чую.
– Прощай, мій любий… Я тебе цілую.

О ні, не йди. Ім’я твоє не знаю…
– Як цар, кохана, називаюсь я…
Чекай вночі. Як я тебе кохаю. —
Стих. Знітивсь… – Соломон моє ім’я.

Мудрий, величний, в червонім хітоні,
Світлим і радісним був цар на троні…

В домі Ліванськім кедрові колони,
В завісах шепочуться прохачі.
Люди зійшлися на суд Соломона,
Вдома залишивши гострі мечі.

Воєначальники, міністри, гості,
Хто з усміхом, а хто у зморшках злості.

У залі тім були при обороні
Добірні вої, ними керував
Син Ахілуда, красень біля трону,
Високий кучерявий Еліав.

Нарешті взявся Соломон судити
Захарію. Крадіжка самоцвіту.

Як через нього передав дружині
Коштовність ту товариш Ахіор.
Захарія привів двох свідків нині —
В надії в Соломона виграть спор.

Цар повелів усім зліпити з глини
Подобу каменя. За лічені хвилини

Обман Захарії для всіх розкрився —
Зліпили свідки камінь різних форм.
Захарія покарі підкорився,
За правий суд вклонився Ахіор.

По тім до трону підійшли три брати,
Не спромоглися спадку дати раду.

Мав старший в спадок золоті монети,
Середній – звичайнісінькі кістки…
(Що батько передав оцим секретом?)
Молодший мав із дерева шматки.

Цар зразу ж мовив: – Мудрим був ваш батько.
Вас троє тут, і кожен не безхатько.

Хіба не ясно – старшому всі гроші,
Середньому – худобу і людей,
Молодшому також достойна ноша —
Дім і обійстя в спадок відійде.

І знову ж спадщину не поділили
Два брати. Соломона попросили,

Щоб розсудив, як скаже – так і буде.
А батько їхній на той час помер…
– Хто з вас стрілою вцілить батьку в груди, —
Віщує цар, – той спадок і візьме.

У серце прямо старший б’є стрілою,
Молодший зготувався, мов до бою…

Та раптом опустив додолу зброю,
І лук і стріли уронив до ніг…
– Я вихований, батьку мій, тобою…
Схиливсь нещасний, стрелити не зміг.

Володар враз озвучив свою владу:
– Молодшому до крихти буде спадок!

А старший нам довів, що воїн вправний,
Таких до війська залюбки беру.
Військовий труд – обов’язок державний
Твердих сердець, надійних, сильних рук.

Затим перед царем, як є, постали
Утрьох купці, що спільну справу мали.

Вони зашили золото у черес.
Зарили в землю… Черес той пропав.
Один на одного здійняли вереск,
Що золото із них хтось точно вкрав.

Цар бачить, що всі троє хитромани:
– Перш ніж на суд ця ваша справа стане,

Послухайте уважно Соломона…
Колись любились юнка і юнак.
Клялось дівча у вірності до скону…
У мандри хлопець вирушив відтак.

А з часом в іншім місті одружився,
Коханій, поміж тим, не повинився.

Поплакала нещасна, пожурилась…
Посватався й до неї багатій.
У шлюбну ніч у нього попросилась,
Щоб зняти клятву вірності своїй.