Олексій Кононенко - 18+ - Парафрази й переклади. Книга 2

Рік мудрий Соломон. – Всі в світі смертні:
В людей і звірів дихання одне…
Жертвоприношення дітей цар смертю
Карав нещадно. Решта все мине…

Хто над усе премудрим хоче стати —
В премудрості печалі забагато.

Пізнання множить смуток і скорботу.
В хвилину сміху в серці може біль
Таємно жити. Радощам в супротив
Сум обере в душі завітну ціль.

Був виноградник у царя на схилі
Гори Ватн-ель Хав, усього за милю.

Там Соломон у вранішній годині
Частенько міркував на самоті.
На схил гори цар вирушив і нині —
У голові турботи не прості.

Всю ніч банкет на честь послів сусідських
З Ассирії. Плетіння бесід світських.

Як лестили вони й велись пихато,
Вино ж не розв’язало язики.
Та цар вже знав, як Тіру врятувати
І мати з нею дружбу на віки.

Він не допустить воєн і грабунку…
Дух винограду, що п’янкіший трунку,

Бадьорив Соломона спозаранку
Під шепіт кипарисів і олив.
На ассирійців хитрі забаганки
Володар вже свої тенета сплів.

В простім плащі на дерев’яній лаві
Цар Ізраїлю, перший муж в державі,

В ранковій тиші раптом пісню чує —
Жіночий голос, чистий, як роса,
Крізь ялівець і ллється, і чарує,
Немов струмок у горах… Чудеса!

Правитель між кущів легеньким кроком
Зайшов у виноградник трохи збоку.

І що ж побачив Соломон у лозах:
Дівча в легенькій сукні голубій,
Руде, смагляве, безтурботне, босе
Співає і всміхається собі:

«День дихнув прохолодою,
Втікають нічні тіні.
Повертайся швидше, мій коханий,
Будь легким, як сарна,
Як молодий олень серед гірських ущелин…
Ловіть нам лисок і лисенят,
Вони псують наші виноградники,
А виноградники наші в квіту…
Біжи, коханий мій,
Будь подібним серні
Чи молодому оленю
На горах бальзамічних…»

Дівча співає. Ранок. Кров гаряча.
Його ніхто не чує і не бачить.

Воно одне в пахучім винограді,
Співає і не добирає слів.
У них жага життя і юна радість,
А вітер з гір краде дівочий спів.

Раптово пісня в піднебессі зникла.
Підв’язує лозу. Схилилась низько.

Цар мовив: « Дай почути знову голос,
Красуне, покажи лице твоє…»
Швиденько підвелась. Під вітром гола —
Вітрисько показав усю, як є,

На мить всього лиш. І струнка й висока,
У розквіті в свої тринадцять років.

Дві ягідки тверді на груденятах,
Від них сукенця в променях врозліт,
Принадні стегна випуклі, накатом,
Плаский дівочий, чашею живіт.

– Твій лик чудесний, голос твій приємний…
Поближче підійшла, проста і чемна.

У захваті і з трепетом. Прекрасна.
Голубить сонце, наче бджілку золоту.
Поглянула відкрито оком ясним:
– Не бачила тебе. Ти звідки тут?

А голос ніжний, наче флейти звуки.
Пташинами снують маленькі руки.

– О, як ти гарно, дівчино, співала!..
Відразу засоромилось дівча.
Та на вустах усмішка заблукала…
Волосся, наче пурпур, на плечах…

– Твій милий, як олень… Йому співала?
– Ні, ні, я досі милого не мала…

Це тільки пісня… – Сміх дзвенить, мов срібло.
Немов пташини дві, під полотном
Дівочі груди звáбливо і дрібно
Дрижать… А чи не снить володар сном?

Цар усміхнувся: «Ні, таки не сниться».
Поміж дерев кричали гулко птиці.

– Не вірю. Ти – красуня. Незрівнянна…
– Смієшся? Я під сонцем чорна геть!
Ніхто ще не казав мені: «Кохана…» —
Й бровою гідно повела ледь-ледь.

– Брати мої розсердились на мене,
Тому оцей ось виноград зелений

Я сторожу під сонцем і під вітром…
Володар ближче підійшов на крок:
– Таких, як ти, на всіх просторах світу
Немає, найгарніша із жінок!

Під сонцем стала ти іще гарніша,
Гранат червоний – твої губи ніжні,

Біліють твої зуби, мов ягнята,
В очах твоїх глибоких – синь озер.
Руде волосся лине водоспадом…
Подібних не стрічав я дотепер.