Олексій Кононенко - 18+ - Парафрази й переклади. Книга 2

Померлих, Суламіф, земля приймає,
Із ґрунту колос пророста зерном,
Людина хліб одвіку споживає —
Повторюється все ізнов, ізнов…

Комахи, риби, птахи, звірі, люди…
Кохана, так було завжди і буде.

Повторимось, повір, і ми з тобою
У цьому кругообігу життя.
Зустрінемося, зведені судьбою,
Та не спізнаємось, хоч наші почуття

У захваті охоплять наші душі…
Ми вже стрічалися, сказати мушу,

Лиш не дано цього нам пам’ятати…
– Ні! Це не так, мій любий царю, ні!
Тієї ночі в лозах винограду
Ти, Соломоне, пригадавсь мені.

Тоді тобі на чуб роса упала…
Мій любий, я тебе впізнала і згадала.

І страх, і радість серце охопили!
Скажи, я запитаю, це не гріх:
Як раптом завтра я зійду в могилу,
Чи ти згадаєш бідну Суламіф?

Цар Соломон кохану пригортає:
– Не говори так! Чути не бажаю!

Ти обрана, ти справжня, ти цариця
Душі моєї. І про смерть не смій!
Тебе не візьме смерть. Тобі кориться
Лиш буде Соломон, тобі одній.

Звук мідний раптом затремтів над світом
І довго коливався у повітрі.

– Це таїнство скінчилося у храмі, —
Промовив цар.
– Який тужливий звук…
Жах ухопив кістлявими руками…
Дурне передчуття смертельних мук…

Смерть дивиться порожніми очима…
Врятуй мене обіймами своїми!

Візьми голівку на своє рамено,
До серця свою любку пригорни.
– Не бійся смерті, мила, йди до мене,
Сумні думки любов’ю прожени.

На ложі в цілім світі лиш одні ми…
Повім про фараона Суссакіма.

І про чудні дива Вакрамадитья 14 14 Вакрамадитья ( Вікрамадитья ) – у перекладі – сонячний поступ, крок, сила, мужність. Одне з найзнаменитіших царських імен в індійській історії. Це ім’я стало символом і титулом, багато хто з наступних правителів приєднував його до свого імені. ,
Байки країни давньої Офір,
І про царя Давида 15 15 Давид – один з найвідоміших персонажів Біблії, другий цар Давнього Ізраїлю. Народився у Віфліємі 1035 р. до н.е., автор псалмів. Батько Соломона. славні битви…
Кохання сильне, як і смерть, повір.

– Коли твій голос чую, я радію,
Тебе одне лиш попросити смію…

– Я виконаю всі твої бажання,
Проси моє життя – віддам тобі.
– Мій царю, – посміхнулась, – завтра зрання,
Як тільки сонце розпочне свій біг

Й розтане повен місяць безпорадно,
Прошу тебе, ходім на виноградник,

Туди, де мою душу взяв руками.
Там наші кедри, кипариси там
Шумлять привітно кронами над нами…
Там знову пестощі тобі віддам.

І ще вуста до вуст не доторкнулись,
Як Суламіф злякалася, сахнулась.

Зіп’явсь на лікоть і примружив око
Цар Соломон : – Що сталось, Суламіф?
– Там хтось іде… Я чую чиїсь кроки…
Мій любий царю, ми тут не самі.

Тривоги струни в темряві напнулись,
Аж раптом двері різко розчахнулись…

– Хто там? – володар вигукнув гортанно,
Та Суламіф – прожогом до дверей.
Тінь у проході грізна невблаганно,
Немов у бій, хитнулася вперед.

З мечем вправлявся Еліав уміло —
Пробив короткий меч дівоче тіло.

Упала Суламіф з легеньким криком…
Цар Соломон мерщій вогню додав…
Навпроти Еліав з безумним ликом
У пройму по-злодійськи відповзав.

В очах у Еліава жах безмежний,
У Соломона – лють беззастережна.

У вбивці думка – утекти до храму…
– Примусив хто тебе? – цар запитав.
– Цариця Астіс… – цокотів зубами…
Цар те почув, що і без нього знав.

– Ти не сховаєшся у храмі Божім,
Іди з моїх очей, скажи сторожі

Хай стереже тебе…
Мерщій в палати.
Прибігли царські друзі, лікарі.
– Володарю, її не врятувати, —
Відразу старший лікар застеріг, —

Меч вийняти – й злетить душа дівоча…
Отямилось дівча, відкрило очі.