Віктор Суворов - Оповіді визволителя

Всі ці дивізії, бригади, полки, батальйони і дивізіони в основному комплектували особовим складом, який участі у визвольному поході не приймав. Тих, хто входив до Чехословаччини в серпні 1968 року, вже у вересні і жовтні повертали до Радянського Союзу. Мене військова доля кинула в 66-у гвардійську навчальну мотострілецьку дивізію Прикарпатського військового округу.

Дивізія стояла в Чернівцях, навчальний центр, танкодром і полігони перебували в Стороженці. Румунський кордон поруч. А в Румунії справи йшли анітрохи не краще, ніж в Чехословаччині.

Почалося з того, що в 1965 році помер товариш Георге Георгіу-Деж — великий друг Радянського Союзу, за сумісництвом — головний комуніст Румунії. Тут же місто Ліски Воронезької області було перейменоване в Георгіу-Деж. Відповідно, мешканці міста стали зватися георгіудежчанами і георгіудежчанками. У нас існувала чудова традиція величати міста і селища новими іменами на честь великих борців за щастя трудового народу. Відповідно до цієї традиції мешканці міста Єжово-Черкеська звалися (правда, недовго) ежовочеркесчанами і ежовочеркесчанками, міста Орджонікідзе — орджонікідзовчанами і орджонікідзовчанками, Карло-Лібкнехтовська — карлолібкнехтовчанами і карлолібкнехтовчанками.

Отже, великий вождь Румунії пішов до кращого світу, і за його місце боролися відразу три претенденти-важкоатлета: товариші Георге Апостол, Іон Георге Маурер і Ківу Стойка. Ніхто з них не бажав бачити свого суперника новим вождем Румунії. Тому, коли один з них намагався видертися на комуністичний трон, двоє інших хапали його за ноги і тягли донизу. Нікому з них видертися на трон не вдавалося, тільки ж трон порожнім довго тримати не прийнято. Сіли три відповідальних товариша за круглий стіл, ситуацію обговорили і домовилися Румунією правити втрьох. А щоб трон не був порожній, вирішили посадити на нього безмозку ляльку, яку можна буде смикати за мотузки. Для такої ролі потрібно було знайти якогось нікчему — тихого, сіренького, непомітного, бездарного, мало на що здатна чоловічка.

Чоловічок такий на прикметі був. Звали його Ніколає Чаушеску. Ось його спільними зусиллями і піднесли.

Подібну помилку розумні і сильні люди повторюють століттями і тисячоліттями. Всі вони забувають, що нікчемність на троні страшніша за будь-якого деспота. Бо ж сказано: не дай Бог свині рогів, а холопу панства.

Холопу дали панство. Сіренький холоп на троні освоївся миттєво.

І покотилися партійні голови.

Товариш Георге Апостол був поставлений керувати профспілками, що означало найглибше падіння. За цим сталося призначення на ще нижчу посаду. Далі — ганебне вигнання з висот влади з формулюванням «за моральний розклад».

Товариша Іона Георге Маурера відтіснили з перших ролей, потім відправили на пенсію.

Товариш Ківу Стійку також втратив всі свої посади. Причому досить швидко. І наклав на себе руки.

Принаймні, так було офіційно оголошено. Не беруся доводити, що самогубство було насильницьким зі сторонньою допомогою, однак і можливості цієї не відкидаю.

А на вершині влади безроздільно вгніздився той самий сіренький Ніколає Чаушеску.

Його несло. Перебуваючи на посаді Генерального секретаря Румунської комуністичної партії, він став Президентом Румунії, Верховним головнокомандувачем і прем’єр-міністром. Щоб зайве не витрачати народні гроші на вибори, Чаушеску оголосив посаду президента довічною.

Чаушеску любив ордени. Він став тричі Героєм Румунії і Героєм соціалістичної праці Румунії.

Цього виявилося замало. Він присвоїв собі титул Кондукетора (рум. conducâtor — «ватаг», «вождь»), який аналогічний титулам дуче, дожа, фюрера нацистської Німеччини і каудильйо в Іспанії часів Франко. Соратники по боротьбі змагалися у винаходженні ще більш гучних титулів для свого улюбленого ватажка: Геній Карпат, Батько Вітчизни, Повноводний Дунай розуму, Творець епохи небаченого поновлення, Герой з Героїв, Перший персонаж у світі, Працівник з Працівників, Джерело нашого світла, Великий будівничий світлого завтра і прочая, і прочая. Найвірніші послідовники оголосили, що Румунія існує лише до того часу, поки живе товариш Чаушеску; не буде Чаушеску, не стане й Румунії.

Великий будівничий світлого завтра обіцяв народу Румунії достаток в найближчому майбутньому. Починав, як прийнято у комуністів, з себе: не розкидаючись порожніми обіцянками, Чаушеску забезпечив собі гарне життя в сьогоденні. У нього було 39 резиденцій, 23 палаци, 3 окремих корпуси в кращих санаторіях, 28 мисливських будиночків з обслугою і охороною, з камінами, лазнями, басейнами і всім іншим, необхідним для повноцінного відпочинку головного працівника країни. Працівник з Працівників заявив, що особисто йому нічого не потрібно; все, що у нього є, належить народу Румунії.