Віктор Суворов - Оповіді визволителя

Начальник штабу набрав повні легені повітря і дзвінко, урочисто, немов читаючи урядове повідомлення про запуск першого космонавта, відчеканив заключну фразу:

— Іменем Союзу...

Кат плавно відвів затвор пістолета і так само плавно, аби не клацнув, відпустив його назад.

— Радянських...

Кат, ступаючи м’яко, ніби кіт, зробив ще два кроки і широко розставив ноги для стійкості. Тепер він стояв за один метр від нещасного солдатика. Здавалося, той мусив би почути дихання ката. Проте солдат цього не почув, не відчув.

— Соціалістичних...

Кат витягнув праву руку з пістолетом вперед, майже торкаючись дуловим зрізом потилиці солдата.

— Республік...

Кат лівою рукою стиснув зап’ястя своєї правої руки для більшої стійкості пістолета.

— Засудив...

Моторошний хруст одиночного пострілу стьобнув мене батогом уздовж спини. Я весь стиснувся. Я заплющив очі, немов від нестерпного болю, і тут же їх відкрив.

Убитий солдат різко викинув обидві руки над головою, ніби намагаючись вхопитися за хмари, закинув голову назад так, як цього не може зробити ще жива людина. А відлуння пострілу повільно покотилося до далекої лісистої гряди і, розколовшись об неї, загавкало.

Тіло солдата падало повільно-повільно, ніби кленовий лист тихого осіннього дня. Кат так само повільно відступив на крок вбік, поступаючись місцем падаючому тілу.

— До вищої міри покарання, — тихо закінчив читання начальник штабу.

Кат спритно витягнув магазин з руків’я пістолета і ривком пересмикнув затвор, викидаючи з патронника другий патрон, який не знадобився.

Похоронна команда була призначена заздалегідь: п’ятеро солдатів з лопатами і шматком брезенту. Вони кинулися до трупа звідкись з лівого флангу.

А він лежав біля наших ніг, спрямувавши свій немигаючий погляд в бездонне небо.

Ви коли-небудь були знайомі з людиною в період її життя між смертним вироком і стратою? Коли ні, знайомтеся: я — один з таких людей.

Я більше не визволитель. Не для мене ця робота. І не для моєї країни. На моє переконання, тільки та країна, в яку люди юрбами біжать з усього світу, має право давати поради іншим про те, як треба жити. Та ж країна, з якої люди прориваються через кордон на танках, відлітають на саморобних повітряних кулях і надзвукових винищувачах, крадуться через мінні поля під кулеметним вогнем, переслідувані зграями сторожових псів, та країна нікого і нічому вчити не може. Немає у неї такого права. Перш за все давайте в своєму будинку порядок наведемо, створимо таке суспільство, щоб люди не з нашої країни за кордон підземні коридори рили, а щоб до нас такі коридори хтось із багатих і вільних країн намагався прорити. І ось тільки тоді з’явиться у нас право повчати інших, та й то не танками, не гуркотом гусениць по бруківці, а доброю порадою і особистим прикладом: дивіться, милуйтеся, переймайте досвід, коли подобається.

Думки ці прийшли мені в голову давно. Можливо, вони старі й заяложені, однак це мої власні думки. Найперші.

І мені дуже хотілося, щоб вони не померли в моїй голові, а для цього потрібно було поділитися ними хоча б з двома іншими людьми. Та в моєму становищі це було неможливим. Нас, професійних визволителів, за такі думки стріляють. В потилицю.

З одним визволителем такими ідеями поділитися можна, а з другим вже не встигнеш.

Тому я втік. Забрав свої думки разом з головою. До переходу я готувався багато років і ніколи не вірив в його успішний результат. Однак мені пощастило.

За комуністичними законами я — зрадник і перекинчик, злочинець, який скоїв тяжкий, особливо небезпечний державний злочин. Військовою колегією Верховного Суду Союзу РСР я засуджений до найвищої міри покарання. Спосіб виконання вироку не уточнений. Моїм катам даний широкий вибір: автомобільна катастрофа, самогубство, серцевий напад. Та їм ще потрібно знайти мене.

А поки я живу в останньому періоді свого життя — між смертним вироком і стратою.

У моєму житті це найщасливіший час.

З тим, щоб результати визвольного походу закріпити навіки, 16 жовтня 1968 року в Чехословаччині була утворена Центральна група військ Радянської Армії. До складу групи увійшли шість дивізій (авіаційна, дві танкові, три мотострілецькі), п’ять бригад (зв’язку, артилерійська, зенітно-ракетна, дві ракетних), окремі полки, батальйони і дивізіони (розвідувальні, протитанкові, десантно-штурмові, саперні, понтонно-мостові, автотранспортні, ремонтні, медичні та інші).