Віктор Савченко - Діти Мардука

© http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література

Переважна більшість моїх творів написана від першої особи. Такий прийом дозволяє бути лаконічним, уникати зайвої описовості, а відтак постійно підтримувати інтригу твору. Я не одразу наважився приступити до написання й цього роману у традиційному для себе ключі. Річ у тім, що події, про які йдеться, великою мірою перенесені на сторінки книги з мого особистого життя. Відтак твір може бути витлумачений як документальний. А мені б цього не хотілося. Роман «Край без вороття» — полотно художнє, хоч скомпоноване з реальних ситуацій. Отож, я бачу перед собою читача допитливого і водночас критичного, який не «ковтає» усе підряд, що йому подає письменник, а вимагає пояснення неймовірним явищам, подіям і фактам. Такого роду оповідь, звісно, краще вести від першої особи, у формі монологу перед невидимим співбесідником.

Передбачаю, що не на всі загадкові випадки історії й сучасного життя, які наводяться у творі, читач отримає вичерпну відповідь, бо тоді довелося б вводити додаткову аргументацію, від чого роман набув би форми наукового викладу. Але вже тим, що хтось піддасть сумніву якусь із складових ідеї твору або ж запрагне ґрунтовнішого пояснення неймовірного випадку, буде досягнуте головне, заради чого написаний роман — привернена увага до незвичайного, дивовижного, але такого, що справді мало місце в людському світі. З тим у читача виникне бажання зрозуміти, а відтак — наблизитися до розгадки великої таємниці буття.

Цей твір дехто назве містичним, дехто — трилером, а дехто й фантастикою, в залежності від того, яке значення вкладає кожен у ці слова [1] Трилер (від англ. Thrill — нервове тремтіння — хвилювання), особливий тип пригодницьких фільмів, літературних творів, у яких специфічні засоби повинні викликати у глядачів або читачів тривожне очікування, занепокоєння, страх. Елементи трилера можуть застосовуватися в детективі (в т. ч. детективній літературі), гангстерських і «чорних фільмах» (кримінальних фільмах, пройнятих відчуттям безвихідності, ірраціональності зла). Специфічний об’єкт фантастики відрізняється від інших тим, що він існує в потенції, тоді як інші — насправді. Зокрема наукова фантастика ґрунтується на фантастичних допущеннях, які не суперечать сучасній науці, а припускають її подальший розвиток. Дія наукової фантастики часто відбувається в майбутньому, що ріднить цей жанр з футурологією. Твори, ґрунтовані на ненаукових допущеннях, відносяться до інших жанрів (наприклад, фентезі). . Ланцюг не насильницьких, але й не вмотивованих смертей людей — це містика? А, може, — чиясь лиха воля чи незбагненна закономірність?

І ще одне. Під час написання роману я постійно думав над його майбутньою назвою, адже вона мусить не лише інформувати про тему твору, а й вабити читача. Відтак почав занотовувати можливі з назв, які спадали мені на думку. Ось лише деякі: «Манускрипт», «Примара», «Сповідь мерця», «Кілер з особливих доручень», «У ночі безліч очей», «Чорна вдова». З часом думки й енергетика, що несли в собі ці слова, стали складовою роману. Чинна ж назва прийшла в голову, вже коли полотно було завершене.

Вони стали з’являтися на межі сну, коли починає охоплювати дрімота. Я немовби опинявся на краю гомінкої вулиці, з протилежного боку якої — сон. По кілька разів наближався до того живого потоку, та щораз спинявся, й по миті вихоплювався з передсоння весь у холодному поту. Це не було марення. Постаті чоловіків, жінок, чоловіків з ознаками жінки й жінок з ознаками чоловіка, «небачених у людському світі чудовиськ коливалися у чорно-білому, як і вони самі, просторі. То були оболонки, що не мали твердого наповнення. Вони видовжувалися, потворилися, зникали і знову з’являлися, шкірилися або ж кликали до себе. Бувало, по кілька разів я опинявся перед тим видивом, та потім виснажений забивався у важкому сні, у який мене щось уперто не впускало.