Під час коротких привалів, коли солдати дозаправляли машини і перевіряли їх, офіцери, зібравшись кружка, ділилися гіршими своїми побоюваннями. Ще ніхто з нас не наважився вимовити вголос страшний діагноз, тільки в повітрі вже висіли два страшних слова «розкладення військ».
Ах, коли б чехи стріляли!
У наших полках, особливо тих, що прибули з Прикарпаття, в той час було багато офіцерів, які побували в Угорщині в 1956 році. Однак жоден з ветеранів не бачив в Угорщині й натяків на розкладення, яке почалося тепер.
За звільнення Угорщини Радянська Армія платила кров’ю. У Чехословаччині ціна була вищою. Ми платили розкладенням. Справа в тому, що коли в тебе стріляють, ситуація спрощується до краю. Думати не доводиться. Той, хто задумався, гине першим.
Спочатку в Чехословаччині все йшло добре: вони в нас — помідорами, ми — з автоматів у повітря. Та дуже скоро ситуація змінилася. Чи була це продумана тактика або ж стихійне явище, проте народ став до нас ставитися зовсім по-іншому — м’якше. А ось до цього наша армія, яка виросла в ізоляції від усього світу, була не готова. Було взаємне, виключно небезпечне зближення населення і солдатів.
З одного боку, населення Чехословаччини раптом зрозуміло, що переважна маса наших бійців й гадки не має, де і чому вони знаходяться. І населення, особливо сільське, проявляло до наших солдатів якесь незрозуміле нам співчуття і жалість. Відсутність ворожості щодо простих солдатів породила в солдатській масі недовіру до нашої пропаганди, бо щось не стикувалося. Теорія суперечила практиці.
З іншого боку, серед солдатів з небаченою швидкістю почало поширюватися думка про те, що контрреволюція є явище позитивне, що підвищує життєвий рівень народу. Солдатам було зовсім не зрозуміло, навіщо потрібно силою опускати таку красиву країну до стану злиденності, в якій живемо ми. Особливо сильним це почуття було серед радянських солдатів, які прийшли до Чехословаччини з НДР. Справа в тому, що ці добірні з’єднання укомплектовані в основному російськими солдатами, а більшість регіонів РРФСР постачали принаймні в два рази гірше, ніж Естонію, Литву і Латвію, і в багато разів гірше, ніж Кавказ. Голодні бунти, на зразок страйку в Новочеркаську, виникали саме серед росіян, а не серед народів Кавказу, де мало не кожна третя сім’я мала власний автомобіль.
У наших дивізіях другого ешелону, укомплектованих в основному солдатами кавказьких і азіатських республік, бродіння тільки починалося, в той час як в дивізіях першого ешелону, що прибули з ГСВГ, воно зайшло катастрофічно далеко. Бо саме для росіян контраст в життєвому рівні Чехословаччини та СРСР був особливо разючим, і саме цим солдатам було не зрозуміло, навіщо ж такий порядок потрібно руйнувати. Давалася взнаки, звичайно, і спільність слов’янських мов, і те, що в дивізіях першого ешелону всі могли порозумітися між собою і ділитися враженнями, а в дивізіях другого ешелону всі нації і мови були навмисно перемішані, і тому дискусія не могла розгорітися.
Ми прибули в призначений район пізно вночі. Припущення (найгірші) повністю виправдалися. Наше завдання полягало не в тому, щоб зупинити ворожі танки, і не в тому, щоб розганяти шаленіючу контрреволюцію, а щоб в разі необхідності нейтралізувати російських солдатів, яких вивозили з Чехословаччини.
20-а гвардійська армія постійно базувалася в НДР, управління і штаб — в районі Бернау, прямо біля Берліна. Армія ця була однією з кращих в усій Групі радянських військ у Німеччині. Вона першою ввійшла в Прагу. І ось тепер вона першою з Чехословаччини йшла. Дивний це був вихід. Прапори, штаби і велика частина старших офіцерів повернулися в НДР. Частина бойової техніки була відправлена туди ж. Негайно з Прибалтики були направлені в 20-у гвардійську десятки тисяч нових солдатів і офіцерів. І все встало на свої місця: начебто армія нікуди і не йшла, однак більша частина солдатів і молодих офіцерів цієї армії прямо з Чехословаччини потрапила на китайський кордон на перевиховання. Визволителів гнали до ешелонів, немов арештантів. А ми їх охороняли.
Тим часом з Союзу йшли нові ешелони з молодими солдатами, які мали постійно служити в Чехословаччині. Цих з самого першого дня селили за високими парканами. Сумний досвід звільнення був врахований. Всі ми усвідомлювали, що в найближче десятиліття, що б не трапилося в світі, послати нас на звільнення країни з більш високим життєвим рівнем ніхто з кремлівських вождів не зважиться.
Читать дальше