Віктор Суворов - Оповіді визволителя

І ось, припустимо, говорить Горбачов генералу армії Язову: коли накажу, погодишся вивести танки проти народу?

Що мав відповісти Язов? Правильно: Присвоїш маршала, тоді міркувати будемо.

Горбачов, звичайно, в цьому випадку мав посилатися на прийняте і офіційно оголошене рішення в мирний час нікому маршальських зірок не давати. А Язов в разі чергової відмови мав глибоко зітхнути і відповісти: в такому випадку дотримуємося Конституції, ні на крок від неї не відступаючи.

І ось раптом 28 квітня 1990 року товариш Горбачов присвоює генералу армії Язову звання Маршала Радянського Союзу. Язов став 41-м (і останнім) Маршалом Радянського Союзу.

Про що це присвоєння говорило? Тільки про одне: домовилися. Язов дав згоду в потрібний момент вивести танки на вулиці Москви, а Горбачов, порушивши прийняте раніше рішення в мирний час звання Маршала Радянського Союзу не присвоювати, його таки присвоїв.

Через рік спрацював другий індикатор: 3 серпня 1991 року телебачення, радіо і центральні газети Радянського Союзу повідомили, що товариш Горбачов, президент СРСР і Генеральний секретар Комуністичної партії Радянського Союзу, відбуває у відпустку.

Навіщо про це всім у вуха вдувати? Тим більше що вся країна топчеться в чергах за милом і сірниками, за макаронами і цукром. У країні жерти нічого. Горбачову країну рятувати потрібно, а він по курортам роз’їжджає! І коли йому нічого більше робити, окрім як черево на пляжі гріти, то хоч не дзвонив би про це з усіх дзвіниць.

Тільки ж він раптом задзвонив. Заради чого? Та заради того, що вирішив рятувати не країну, а свою владу в цій країні. Проте крім танків, ніяких інших інструментів для порятунку у нього не залишилося. Тільки ж і репутацію великого демократа псувати ніяк не хотілося. Тому оголосив: мене немає в Москві! Всі чули? Немає мене тут! Коли без мене щось трапитися, я не винен! Я потім з’явлюся, коли Радянська Армія незадоволених на танкові гусениці намотає.

Задум Горбачова: нехай маршал Язов передавить незадоволених танками, а я після цього в Москві з’явлюся. Весь в білому.

До речі, він такий фінт проробляв вже не вперше.

4 квітня 1989 року в Тбілісі почався безстроковий мітинг. З’явилися гасла: «Геть комуністичний режим!», «СРСР — тюрма народів», «Геть радянську владу!», «Горбачова — на м’ясо!» У ніч з 8 на 9 квітня мітинг був оточений військами і міліцією. О 4:00 за наказом командувача військами Закавказького військового округу генерал-полковника Родіонова почався розгін. Зброя: сльозогінний і блювотний газ, гумові кийки (в народі — дубинові резинки), малі піхотні лопати, які через незнання іноді називають саперними лопатками. Було вбито 20 осіб. За медичною допомогою після розгону звернулося понад чотири тисячі людей: колоті і рубані рани, отруєння сильнодіючими хімічними речовинами.

Горбачов негайно зняв з себе будь-яку відповідальність: мене там не було! Наказу не віддавав! Ним же негайно був знятий з посади командувача військами Закавказького військового округу генерал-полковник Родіонов: мовляв, він там командував, він і винен!

Мушу зауважити, що Радянська Армія, при всіх її негативних якостях, в цивільні справи все ж добровільно не втручалася. Існує достатньо свідчень, в тому числі і документальних, що генерали Радянської Армії дуже неохоче брали на себе каральні функції. Наприклад, введенню військ до Афганістану вони чинили опір досить норовисто. Проте перемогли товариш Андропов, глава КДБ, і товариш Устинов, абсолютно цивільна людина, хоча і вбрана у маршальську форму.

Коли в Тбілісі армія рубала людей лопатами, значить, на те була найвища воля і команда «фас». А Горбачов після кривавого розгону поводився точнісінько так, як вів його покровитель і наставник товариш Андропов після того, як був збитий південнокорейський Боїнг: раз армія збила, нехай армія і відповідає.

Саме так замишляв діяти Горбачов в серпні 1991 року: нехай брудну роботу робить Радянська Армія, а мене в Москві немає. Всі чули? Я у відпустку поїхав.

Отже, 3 серпня 1991 року Горбачов раптом вирішив відпочити. Це рішення саме по собі було дуже підозрілим і дивним: коли влітку в країні нічого жерти, що буде взимку? Золотий запас країни Горбачов процвиндрив. Залишилася 241 тонна. Коли б він витрачав його рівномірно, то золота вистачило б ще на кілька місяців. Але він витрачав по наростаючій, з прискоренням. Починав повільно, потім добрав смаку. Йому вже й п’ятисот тонн на рік не вистачало.