Віктор Суворов - Оповіді визволителя

Давайте візьмемо мінімальну оцінку величини золотого запасу, що дістався Горбачову, і додамо те, що було видобуте при ньому. Отримаємо, що в його розпорядженні було 1995,3 тонн золота. Це, повторюю, за найскромнішими розрахунками. А залишив він 241 тонну.

Питання: де решта? Куди пропали 1754 тонни радянського золота?

Коли це золото розділити на термін правління Горбачова, то виходить, що кожного дня (знову ж таки, без відпусток, вихідних і свят) країна витрачала по 750 кілограмів золота. Коли ж виходити з того, що в спадок Горбачов отримав не 719 тонн золота, а 2511, тоді, з урахуванням здобутого при ньому, в його розпорядженні було 3786,8 тонн золота, а витрачала країна по півтори тонни в день. Точніше, по 1623 кілограми. У будь-якому випадку, навіть коли рахувати по самому мінімуму, товариш Горбачов встановив світовий рекорд з витрачання золотого запасу, який, сподіваюся, ніколи не буде побитий. Не забудемо, що золото він витрачав також не рівномірно, а з диявольським прискоренням.

Точнісінько так само Горбачов процвиндрив державні запаси алмазів, платини, срібла. Резерви іноземної валюти на момент відсторонення Горбачова від влади були витрачені повністю. А країна ж викачувала з надр і гнала на продаж вичерпні ресурси сотнями мільйонів тонн і сотнями мільярдів кубів.

Це не все. Коли комусь потрібні наші природні скарби, нехай спробують якимось чином заробити мільярди наших рублів і на ті рублі купують нафту, газ і все інше. Або нехай платять золотом.

Але нам платили папером.

Молодому поколінню в це важко повірити, та від правди нікуди дітися: всупереч інтересам країни і її народу, Горбачов продавав нафту і газ не за російські рублі, а за американські долари!

Спробуйте приїхати в Америку і купити тонну сталі, кубометр лісу або просто окраєць хліба за наші рублі. А ось американці друкували долари і на них скуповували у нас все, що їм подобалося. І Горбачов на це погоджувався! Тобто він абсолютно відкрито, ні від кого не ховаючись, працював на Америку! Продаючи ресурси за іноземну валюту, він підтримував економіку США та інших країн Заходу, при цьому руйнуючи економіку Радянського Союзу.

Ну, гаразд, добре, погодився на долари. Нехай буде так. Питання: і де ті долари?

У момент відсторонення Горбачова від влади ніяких доларів в державних резервах не було виявлено.

Грошей Горбачову чомусь весь час не вистачало. І він знайшов вихід. Коли грошей мало, ми їх надрукуємо!

Коли Горбачов прийняв владу, американський долар за офіційним курсом коштував 64 копійки. Коли Горбачова від влади відсунули, все за тим же офіційним курсом долар коштував 91 рубель.

Зрозуміло, Захід до повного самозабуття обожнював Горбачова. У 1990 році йому була призначена Нобелівська премія миру. Корєшу, який злив за кордон як мінімум півтори тисячі тонн російського золота, не шкода.

А він, щоб ощасливити народи Радянського Союзу, все друкував і друкував гроші. Однак життя від цього чомусь кращим не ставало: грошей можна надрукувати вдвічі більше, ніж їх було, та хліба і сиру, картоплі і ковбаси від цього не додасться ні на грам. Горбачов ввів в дію банкноти номіналом в двісті, п’ятсот і навіть тисячу рублів. Країна не знала такого вже сімдесят років.

Чим більше грошей друкував Горбачов, тим швидше порожніли магазини. Радянський Союз в мирний час перейшов до розподілу продуктів за картками. Як під час війни. Отримав роботяга гроші за ударну працю, вирішив два шматка господарського мила купити. А йому за його ж гроші два шматки не дають, бо ж на місяць один шматок призначений. На те йому картка дана. І більше нехай не просить. Більше не належить.

У горбачовської системи розподілу за картками була одна дуже неприємна особливість. Видавали картки на рік: ось стільки мила можеш купити в січні, стільки в лютому, а стільки — в березні. Ось тобі картки на сіль, ось на тютюн, на крупу, на цукор і так далі. Але картки зовсім не означали, що все, що в них позначено, гарантовано дістанеться покупцеві. Відстояв пару годин в черзі за тим же шматком мила, а йому повідомляють: все на сьогодні, скінчився товар. Приходь завтра. І займай чергу до світанку.

Найпоширенішим питанням в Радянському Союзі було питання «Що дають?» Ідеш по вулиці. Раптом — черга за рогом ховається. Миттєво орієнтуєшся: що дають? І всі інші перехожі з тим же питанням. Черга зростає стрімко. Хто не дурень, той спочатку в кінець черги рвоне, місце застовпивши, а вже потім цікавиться: що дають?