Майк Йогансен - Обличчя буржуазної преси

Президент дуже діловито розповідає, які труднощі є в їхньому ділі, яка його вага в експортному балансі Британії, жаліється на дешеві тарифи і одночасно пишається ними. Перевезти морем тону зерна з Буенос-Айреса в Лондон коштує дванадцять шилінґів — дистанція 6.294 м., а перевезти ту ж саму тону зерна від Лондона до Норсгемптона залізницею коштує чотирнадцять шилінґів — дистанція 65 миль!

Є чимало цікавого в довгій промові президента, але найцікавіше — це, мабуть, його міркування про державний соціялізм (!) і про ту шкоду, що він мав би заподіяти корабельництву, а також торгівлі.

Як не чудно слухати з вуст корабельного англійського маґната наївні розправи про соціялізм, який він десяток літ тому спокійно ігнорував, але в цьому є глибокий зміст. Нижче у тому ж нумері полковник індійської служби критикує теорію Леніна. Це все дуже смішно, але й дуже знаменно. Коли вже полковники індійської служби мусять виступати на оборону капіталізму, це вже зовсім зостаннє діло. То дарма, що мужній воїн нічого з Леніна не читав окроме якогось неграмотного викладу на штиб Росселевої книжки про Маркса. То дарма, що уява його про ленінізм химерна, що аргументи його дитинячі, що незнання його гомеричне. Важно, що читач очевидно хоче, щоб його переконували, щоб його заспокоювали, щоб його розважав авторитет хвацького полковника індійської служби.

Ця консервативна, спокійна, самовпевнена країна, здається, чи не більше ховає в собі зарідків революції, ніж будь-яка інша буржуазна країна. Розклад і повільне життя англійського капіталізму позначаються на кожному розділі Таймсу. Товарні ринки вислизують спід рук англійських купців, безробітні хотять їсти, «в завулках метушаться кнури» (Хвильовий) і благають англійських хазяйок купувати тільки їхній, британський бекон, шкипери всерйоз обмірковують невигоди соціялізму, Честертон* пише одчайні книги про загибіль Британії і пропонує дитячі рецепти для її спасіння — а король, як і двісті літ тому, проробляє ідіотські церемоніяли, лорди їздять на Рів'єру, полковники спростовують Леніна. Принц Вельзький їздить у різниці і милується з м'ясорубок — Таймс демонструє свою ногу одягнену в шевіотову холошу з бездоганною складкою аж до салдатського черевика.

Але це про Англію, а Таймса ми ще не дочитали. Ми дійшли тільки до половини цієї «людини-юрби», цього колективного голосу парикмахерів, перів, полковників, промисловців і піжонів.

Читач уже побачив, що портрет цієї «людини-юрби» намальований на чолі цієї статті блідий і неповний. Додамо до нього психічний портрет з новели Едґара По*:

«В моїй уяві постали поплутані і парадоксальні думки про велику розумову силу, обережність, нужденність, скупість, холодний розрахунок, яхидство, кровожадність, тріумф, веселість, неописуваний жах — страшний, непереможний одчай»*.

Серйозна «мадама», літненька вже аж віку (народилася року тисяча вісімсот шостидесятого під еспаньйолкою Наполеона III-го), нашпікована ущерть датами і цитатами, викладає французьку мову за кімнату і пансіон, читала Прудона, глибоко переконана, що «англічанка гадить», віри католицької, страшенно цікавиться убивствами і глибоко зневажає провінціялок з Ліону.

Але сама вона блякла і витерта, на благенькому папері, поганою фарбою і не дуже важними шрифтами. А що найгірше — служить гувернанткою в американського дяді за дуже невелику плату і вже — quelle horreur* — навчилася від дітей жувати резину!

Пише вона себе ґотицькими літерами Le Temps по старій пам'яті, і найбільше нагадує старої ж блаженної пам'яти «Южный Край»*. Все як у людей: ніяких об'яв на першій сторінці нема, а іде зміст, а під змістом передова “Bulletin du Jour”*, де розповідається, що в Албанії порядкує не Албанія, а Італія. Стаття нудна і глибокодумна, наче і справді «Южный Край», і тільки через те видко читачеві, що це не «Южный Край», що немає на першій сторінці об'яв венеричних докторів, ресторану «Буфф» і «Вілли Жаткіна»* і надрукована та перша сторінка не «общепонятным» для всіх народів язиком, а непонятною французькою мовою.

У телеграмах вельмишановний читач такої газети впадає просто з мосту на революцію. Але негайно вельмишановний читач заспокоюється: революція відбулася не у Франції, а всього тільки на грецькому пароплаві Акрополіс, місткістю на 3 584 тони, і капітан уже телеграфував: маю революцію в екіпажі; по прибутті матиму звільнити скількох грецьких революційних матросів.