Майк Йогансен - Обличчя буржуазної преси

Уявіть собі джентльмена в циліндрі і в фракові. Права холоша його штанів ціла і спускається на товстий салдатський черевик. Ліва холоша його штанів... лівої холоші зовсім немає і видно голу волохату ногу з венозними прожилками, що набрякли від м'ясної їжі і частого уживання коктейлів. Ця нога боса, на пальцях товсті мозолі намуляні лаковим черевиком і невиведені ще Блу-Джеєм, чи ще яким патентованим способом.

Квадратове підборіддя цього джентльмена чисто виголене з одного боку, та з другого стирчить розпатланий шматок лакейської бакенбарди. В очах його і неписьменний прочитав би любов до добрих минулих часів і спокійну певність, що з сера Остіна Чеймберлена* [1] Коментарі до слів та речень, помічених зірочками, дивіться в розділі «Примітки» у кінці книги. куди кращий філософ, ніж з Маркса*, а з сера Кітченера* куди кращий державний муж, ніж з Леніна.

Але цей перістий джентльмен не є персонаж із жовтневої агітки в оформленні Меллера*.

Це перший порадник усякого англійського обивателя, володар сердець і володар мільйонів, колективний розум пасторів, полковників, письменників, психіятрів, промисловців, помбухталтерів — присяжний повірений половини англійського народу.

Це часопис Таймс, міліонер, що продає себе кожному стрічному за два пенси, поважний лорд — копійчаний пропагандист. Це його блідий і м'який скетч ми дали вище.

Ми забули, по-перше, сказати слово про його зріст. Це часопис — велет, старий гігант; проти нього найбільші наші газети не більше як пуцьверинки жовтенята*. В двох нумерах Таймсу стільки тексту, скільки є в третьому томі «Капіталу», кожна сторінка його вміщає на своїх семи шпальтах рівно друкований аркуш, а їх, сторінок, над двадцять.

Щоб прочитати ввесь нумер Таймсу, всі ці двадцять два аркуші друкованого тексту, треба сидіти цілий день зрання до вечора. Гоголівському Петрушці* (коли б він знав англійський язик) одного нумера Таймсу вистачило б на півроку постійного читання.

Отож ніхто, очевидно, не вправляеться читати всю газету, а продивляється лише ті відділи, що його найбільше цікавлять. Та ми спробуємо прочитати цілий нумер Таймса, хоча б у найхарактерніших рисах, і почнемо з самісінької маківки цього шановного джентльмена.

Над величезним простирадлом першої сторінки маковіє химерний напис якимись старовинними літерами, зовсім не подібними до ясного і простого латинського шрифту всієї газети. “The Times” написано вгорі старовинним ґотицьким, середньовічним шрифтом, і ці два слова розділені девізом Ордена Підв'язки*.

Усередині щит, на якому видко тільки два слова з того девізу, писані середньовічною французькою(!) мовою. Поруч теж по-французькинаписано “Dieu est mon Droit”, що значить: «бог — моє право».

Не подумайте, що це право всякого англійського громадянина, вихвалюване в підручниках юридичних факультетів. Це навіть не право англійського буржуа, це навіть не право англійського лорда. Над газетою англійського обивателя маковіє право норманського пофранцуженого лицаря, завойовника Англії, право його автономности від короля-нормана.

Нижче праворуч стоїть нумер: сорок чотири тисячі дев'ятсот сорок, і в ньому тисячі й десятки тисяч акуратненько відділені комою, щоб читач бува не подумав, що Таймс почав видавати після потопу старий Ной, вийшовши з ковчега на горі Арарат на сухеньке, і, — щоб знав читач, що Таймс почав виходити куди пізніше від цього історичного факту, хоча й дуже давно.

Нижче надруковано скільки платити за об'яви. Виявляється, що смерть, народження, шлюб, «панахідні» об'яви тощо коштують усі приблизно однаково — щось із 1 гінею (трохи більше од червінця). Та за шлюб, надрукований у двірській сторінці, треба платити аж три гінеї за кожні три рядки, а що трьома рядками не обійдешся в лордському шлюбі, то й виходить чималенька сума.

Невідома в нас штука це оті «панахідні» об'яви: “In Memoriam” (у Пам'ять). От, приміром: