Майк Йогансен - Обличчя буржуазної преси

Вся ця каша, так би мовити, закордонні події подається наколочена як горох з капустою. Правда через те її цікавіше читати, але й тим важче зосередити свою увагу на чомусь одному.

Далі Рада Ліги Націй і знов політичний горох з сенсаційною капустою.

Тринадцята сторінка починається з індексу змісту газети, тоді погода, тоді коротко переказано головні новини дня, серед яких більярдний турнір займає рівнорядне місце. По цім знову ідуть статті, а закінчується сторінка великою статтею про мандрівних птахів.

Чотирнадцята сторінка знов статті і несподівано знов погода. Погода, як годиться, буде «перемінна». Але знову, це вже в науку нашим газетам, додано метеорологічну карту давлінь атмосферних. Цікаво, погода яких міст подається окроме погоди англійської: Париж, Брюссель, Канни, Монте-Карло.

Вкінці є розділ «Сонячне світло» в цифрах (товар, відома річ, дуже рідкий в Англії, це сонячне світло).

На п'ятнадцятій сторінці знов з'являється орден Підв’язки і знову з'являються ґотицькі літери. Це “Court Circular” («Двірський циркуляр»). Тут можна дізнатися, куди поїхав лорд такий-то, як здоров'я леді якої-то, коли повернеться полковник сякий-то. Тут же сповіщено всьому культурному світові, які відбулися в вищому світові шлюби і, значить, яких кровей родитимуться люди, од нас з вами грішних, вищі. Далі заповіти і дари, а поруч стаття.

Ми вже розважали вище лакейські душі, а тепер дозволимо собі потішити споріднені їм натури порядку релігійного. Назва статті «Каяття».

Існує, бачите, в усіх наших діях якесь непогодження, якась дисгармонія і вона затьмарює життя не лише окремих людей, а й цілих держав.

Звідки ж береться в діях англійських людей та дисгармонія (якої, як ми бачили, немає в англійському хоровому співі)?

— «Корінь і причина цієї дисгармонії це — гріх»!

Як би не називала це антропологія і психологія, каже далі учений автор, це байдуже.

— «Одкиньмо всякі оці терміни»! — рішучо пропонує він.

— Гріх — це те з чим ми всі народжуємося!

Але трішки нижче високовчений автор усе ж таки визнає, що ми мусимо відповідати за наші гріхи (доводиться трішки плавати авторові, бо інакше, для чого ж будувати тюрми, коли гріх прилипає до кожної людини з моменту народження).

Але, виявляється, що біди в цьому немає, бо ми живемо і працюємо на землі не самі, а в кооперації. «Ми всі працюємо з ним» (тоб-то з богом). Гріх, бачите, це не те зло, що ми робимо людям, а те що ми робимо богові.

Читач уже добачає яка зручна і комфортабельна релігія. Муки совісти це не каяття. Каяття є (слухайте, слухайте!) свідомість, що ми скривдили бога.

Почуття це, до речи, дуже приємне, каже автор. «Цього не може зрозуміти той, хто цього не почував».

Отак заспокоївши своїх читачів, автор закінчує свій науковий трактат про каяття.

Гаряче рекомендуємо таку постановку нашим аматорам релігії. Вона куди простіша і комфортабельніше від усяких інших. Коротко це висловлено в формулі Джорджа Фокса*, процитованій автором: «Світ, що показує нам наші гріхи, цей світ сціляє їх».

Старий лис (Фокс значить «лис») добре знав свого споживача!

Після цієї декоративної філософії і декоративних подорожів коронованих дурнів у різниці і м'ясні склади іде сторінка справжніх правителів країни — Сіті.

Попереду — це статті, далі новини про ринок з усіх частин усесвіту. Далі щось на манір отого двірського циркуляру тільки вже про купців.

Я нижче, під циркуляром фінансових тузів реєстр банкротів. Сьогодні в нумері п'ятдесят три банкроти. Майже всі вони дрібні крамарі, або ремісники.

Обминемо знов колосальні поля біржових таблиць і спинімося на доповіді про збори Камери Навігації Комерційної. Це є приватне товариство і от воно, обравши нового президента, слухає його промову.

Попереду ми дізнаємося, що батько цього президента «п'ятнадцять років тому теж був президентом тієї Камери». Цікава його характеристика. Він був «дуже щасливий судовласник» і мав «великий успіх у своїй справі і в усіх інших».

Згадуємо Римську Імперію, де воєвод обиралося на підставі головне їхнього щастя. «Добрий полководець, і досвідчений, і щасливий» писав Тит Лівій* про когось, а останнє місце в римській риториці було головним.