Майк Йогансен - Обличчя буржуазної преси

«Le Temps, — міркує поважний читач, — у нас у Франції революція уже була. Нам вона не загрожує. Черга за грецькими пароплавами». І він переходить до статті «Бюджет на 1929 рік». Він згадує закон 28 червня 1928 року, яким франк стабілізовано в розмірі 20 сантимів, тобто п'ятої частини до військового, а на українські гроші вісім копійок. Замість аналізів і аргументації читач споживає міністерську декларацію, яка ясно і недвозначно заявляє «що все буде гаразд». «Усе буде гаразд, — стверджує і газета, — коли Палата цілком приєднається до цієї розумної і ділової декларації, чого від них чекає вся країна».

«Ах! — зітхає поважний читач. — Шкода, що я не можу як уся країна, привітати ідею восьмикопійчаного франку. А втім що таке уся країна? Провінціяли!».

І він, парижанин, з особливою насолодою читає, як чухрають ліонця м-сье Камюса, що пропонував завести в бібліотеках моральну цензуру при купівлі книжок. Головний аргумент проти м-сье Камюса той, що він, м-сье Камюс, живе… в Ліоні і значить є явний провінціял. Бо, як сказав десь м-сье Альбер Тібоде*: «Париж є столиця Франції, але Ліон є столиця провінції».

Тим то м-сье Камюс і розводить усякі погляди і теорії. А от парижанинЕдман Гондіне* сказав: «Я ніколи не висловлюю ніяких поглядів ні на кого й ні на що: я вважаю що це недоцільно». І щоб остаточно добити нахабного провінціяла, автор замітки цитує: Альбера Тібоде, Анрі де Реньє, Еміля Золя, Франсіска Сарсея, Ґонкура, Поля Ґарсіна,* наводить факти з їхньої біографії і таким чином у двадцятьох рядках зводить провінцію нанівець.

Утішившися своїм паризьким авторитетом, шановний буржуа переходить до пакту Келлога (“Temps” від кінця серпня) і знову дізнається про все з цитат. Цитується Штреземан, берлінський власний кореспондент, «Ізвестія», власний лондонський кореспондент, професор юрист з Єйльського університету в Америці, і заперечення професорові юристові з боку містера Гарфілда, президента Вільямзтаунзького інституту і професора Фея з Торонто в Канаді.

Цитати цілком переконують шановного буржуа; він уже не помічає, що й тут наприкінці виткнувся з мішка американський дядя. І от він пропускає колоніяльну анкету «через Африку» і передчуваючи цікавіші матеріяли перегортає сторінку. Але й тут він обминає хорватів, що влаштували якусь нецікаву інтерпарламентарну конференцію – південнослав’янську відповідь на італійську ноту, маніфест м-сье Венізелоса, заведення в Туреччині латинської азбуки (що він трактує як перемогу французької культури), голод в Анатолії, спиняється на секунду на заголовкові “Empire Britannique”*, почуваючи, що «англічанка строїть капості», лякається з підзаголовку “Le sous-marin “L 55”*”, але прочитавши, що тут ходить об похованні моряків, затоплених у Фінляндській Затоці, заспокоюється і минає далі.

Він обминає війну залізничих рейок проти автомобільних шосе в Англії, зацікавлюється підзаголовком “L'attentat de Liege”*, але дізнавшись, що про самий замах нема ні слова, а є тільки дипломатичні висновки, минає становище державної скарбниці в Італії, міжпарламентську спілку в Німеччині, допомогу безробітним тамож, стосунки між Польщею і Радянським Союзом, конгрес «молодих комуністів» тоб-то комсомолу в Москві, президентські вибори в Сполучених Штатах і знову його увагу приковує підзаголовок.

“L'assassinat du general Obregon”*, де сповіщається про нові арешти в цій справі, про те, що попереду мусила вбити Обреґона* Марія Манцано, встромивши в нього отруєну шпильку, але злякалась і одмовилась з'явитися на баль, що далі змовці на чолі з Марією Консзепсзіон лагодилися зірвати залізничий міст під потягом Обреґона, і нарешті убити його було доручено Торалеві.

І от після цього він переходить до відділу останніх новин з закордону, де, як він знає, його почастують убивствами і самогубствами.

Як же це так трапилось, що вельмишановний буржуа нічого не читає в газеті, а жде поки почнуться убивства і самогубства? Для чого ж він узявся читати таку газету?

Справа в тім, що вельмишановний буржуа сам служить в якомусь департаменті і читає “Temps” екс офіціо*. Для душі і для розуму він читатиме “Petit Parisien”* чи иншу яку бульварну газету, де убивства розповідаються в усіх подробицях і де плітки, поговори і скандали подаються розцвічені яскравими фарбами і розкішно ілюстрованими фотографіями.