Майк Йогансен - Обличчя буржуазної преси

Але й офіціоз не може не зважати на погляди свого читача, і тому в відділі закордонних новин додержується такої методи.

1. “Daily Express” друкуватиметься одночасно в Глазго, Лондоні і Менчестері...

2. В околицях Лондону утопилась француженка м-ль Марі Топі. Причина — злиденне матеріяльне становище.

3. Палата ухвалила проект...

4. Молода 19-тилітня дівчина кинулася учора ввечорі з вікна готелю в Гановері, з височини 60 метрів.

5. Заарештовано директора однієї фірми в зв'язку з справою Стінеса...

6. На вулиці в Горізії, убивця-грабіжник забив на вулиці президента асоціяції інвалідів, що не уступив йому дороги. Сам грабіжник загинув від того, що жандарська куля викликала вибух у нітрогліцериновому патроні, який був у грабіжниковій кишені,

7. Муніципалітет Мадриду встановляє таксу на фрукти і городину...

8. Потяг налетів на автомобіль. Шофера вбито, сина його, тяжко пораненого, одвезено в шпиталь.

І т.д. — Все-таки варт подекуди проглядати і “Temps” —постановляє вельмишановний буржуа, і обминає відділ “Revue de la Presse”*, складений з самих майже цитат.

Так він складається скрізь, бо таке його завдання, але читаючи “Temps” він ані трохи не виділяється спосеред інших відділів, до того вся газета нашпікована цитатами.

Ущерть нашпікована цитатами і єдина цікава стаття в газеті «Вісімнадцяте століття і ми» Едмона Жалу. Поки високошановний буржуа читає “Feuilleton du Temps” (а це не є наш «фейлетон», а є продовження якогось роману, що друкується в газеті що-дня. Роман цей «адаптований» теж з англійської мови і герої його Джек Сінґлтон, Саузсвел, Тресі, Чарлз, Боббі і т. д.), поки наш вельмиповажний буржуа розважається і англізується, ми глянем на статтю «Вісімнадцяте століття і ми».

Стаття ця про «ідеали людства» на протязі різних віків. У тринадцятім столітті, мовляв, ідеалом людини був лицар (chevalier), у вісімнадцятім світська людина (du monde), а тепер виробляється ідеал атлета, що законився в англосаксонців (а перші два ідеали людству подарували французи).

Цікаво, що автор не може тут обійти Радянського Союзу. Щоб здихатись його, він цитує Достоєвського і вигадує каламбур зі словом “tenir”*, який я не можу навести з цензурних міркувань.

Одкаламбуривши таким чином Радянську Соціялістичну Спілку і заодно також і ідеал свободи, автор виймає з кишені того самого американського дядю, на цей раз в атлетичній його ипостасі. На цім і закінчується стаття.

Тим часом вельмишановний уже прочитав “Feuilleton du Temps” і вкупі з нами у «Новинах Дня» налітає на ще одну ипостась американського дяді. Американський дядя лагодиться збудувати в Парижі на розі майдану Згоди готель для себе. Паризький муніципалітет — «не забуваючи, зовсім навпаки! про елегантність і корисність для себе цього жесту!» несміливо цікавиться, чи не спитають у його дозволу, бо він «цим не може не цікавитись».

Вельмишановний читає довгу статтю на тему, чи слід усім вільно продавати зброю, чи треба завести на американський манір поліційні посвідки. Коли механик убив з револьвера шефа Паризького Пароплавства, суд вимагав таких заходів. Але автор статті додержується погляду ліберального і вельмишановний з ним цілком погоджується.

Нам цікавіше поглянути на розправу про слово «націоналізм». Відома річ, французи користувалися завше словом патріотизм. Патріотами називали себе революціонери під час Великої Французької Революції, оратор, щоб прикувати до себе увагу схвильованих мас, вигукував слово «зрада!» (trahison), слово «зрада» фігурувало як головний аргумент у судовім процесі Дрейфуса* і в терміні «націоналізм» великої потреби не почувалося.

Розправа, як повелося, складається з цитат. Згадуються Літтре, Прудон, Рішар де Радонвільє, Девіс, Гайнріх Гайне, Наполеон, Рудольф Бекер, Ломонье, Кастелін, Тібо, Моріс Барес, Гастон Мері, Дерулед.

Гайнріх Гайне сказав: «з ненависти до прибічників націоналізму я майже готовий полюбити комуністів».