Виктор Суворов - Її ім’я було Татьяна

По-четверте, Хрущов отримав у свої руки зброю проти всіх своїх суперників і ворогів. Після смерті Сталіна Хрущов зробив усе для того, щоб знищити в архівах сліди власних злочинів і зібрати матеріали на своїх супротивників. Виступивши проти Сталіна, він тим самим оголосив: «А от я не такий». Після цього, хто не наважився б виступити проти, Хрущов міг обізвати сталіністом і скинути з олімпу.

По-п’яте, на тлі Сталіна Хрущов як політик виглядав надто вже блідо. Поливаючи лайном мертвого Сталіна, Хрущов намагався возвеличити себе: «Сталін лиходій, а я — борець за правду».

Слід сказати, що в середовищі інтелігенції знайшлися деякі товариші, яким промова Хрущова страшенно сподобалася. Вони оголосили: «Ми — діти XX з’їзду. Ці арбатські діти оспівували мудрість і відвертість Хрущова точно так, як іще вчора оспівували мудрість Сталіна. Діти XX з’їзду розлючено трощили сталінізм. Запитаймо: чому ж ці хоробрі товариші не трощили ленінізм?

Відповідь проста: на те не було команди.

Водночас жодного сталінізму ніколи не було.

Те, що робив Сталін, було всього лише найм’якшим з усіх можливих варіантів ленінізму.

Сталінізм — це ленінізм із людським обличчям.

Теоретично вищим керівним органом Комуністичної партії вважали з’їзд.

З’їзд нібито визначав завдання партії на найближчий період і далеку перспективу. З’їзд нібито вибирав ЦК, який здійснював керівництво до нового з’їзду, виконуючи намічену програму. Через певний період збирався новий з’їзд, заслуховував звіт попереднього ЦК про виконану роботу, намічав нові цілі, вибирав новий склад вождів.

Практика суттєво не збігалася з теорією. Точніше, була її протилежністю. Але завжди удавали, що цього не помічають.

Насправді верховні вожді, тобто члени Політбюро ЦК (з 1952-го до 1966 року — Президії ЦК), тягнули вгору своїх людей, розбираючи для них місця, придушуючи та скидаючи вниз своїх суперників, а заразом — і власних висуванців, які не виправдали надій.

Склад ЦК — результат жахливих закулісних баталій, на кожен поточний момент — це компроміс між вождями: у тебе он скільки народу, так дай же й мені ще одного ввести! Інакше про діяльність твоїх хлопців Іванова та Петрова таке з’ясується!

За всю історію існування Комуністичної партії жодного разу не вдалося помістити всіх претендентів до складу ЦК. Перший з’їзд обрав ЦК. Потім їх число постійно збільшувалося. У жовтні 1917 року в складі ЦК вже було стільки людей, що домовитися про щось було неможливо. Тому з членів ЦК було сформовано Політбюро, яке керувало захопленням влади у таборі. Після виконання цього завдання Політбюро було розпущено. 1919 року організовано знову, тепер уже на постійній основі.

А ЦК після кожного з’їзду партії ставав дедалі більшим.

У жовтні 1952 року на XIX з’їзді було обрано (якщо так можна висловитися) 125 членів і 110 кандидатів ЦК.

У лютому 1956 року на XX з’їзді — 133 члени і 122 кандидати ЦК.

Темпи розширення ЦК стрімко зростали. За Горбачова 1990 року на останньому XXVIII з’їзді КПРС було обрано ЦК у складі 412 повноправних членів. Порівняно з початковим числом — збільшення у 137 разів!

Як могли 412 осіб, зібравшись разом, вирішувати хоч які-небудь питання? Вони їх і не вирішували.

Інвалід війни М. І. Єгоров за чотири місяці до катастрофи Радянського Союзу написав у «Військово-історичному журналі» (1991. — № 4. — С. 2): «9 травня 1990 року зустрів бойових друзів. Фронтових «сто грам з причепом» — це святе». Однак:

«У магазині було порожньо, а біля нього молоді люди продавали горілку вдвічі дорожче».

Це результат планової, тобто керованої бюрократами, економіки. Країна-переможниця не могла забезпечити своїх захисників ані квартирами, ні відповідним медичним обслуговуванням, ані гідною пенсією, ні одягом, ні взуттям. У країні хронічно бракувало медикаментів і запчастин для машин, рукавичок і шкарпеток, ковбаси і сиру. За товариша Горбачова достукалися, докотилися: жебраки — визволителі Європи на свої жалюгідні копійчата не могли купити горілки, щоб випити за Перемогу.

Усі магазини країни державні. Однак держава була не здатна забезпечити своїх громадян навіть низькосортним каламутним зіллям у кривобоких пляшках з вицвілими етикетками.

Це коли на Русі таке було?

А 412 членів ЦК засідали. Вирішували питання, як би це побудувати соціалізм в Ефіопії та Анголі. Ясна річ: за нашим прикладом і подобою потрібно було покійного вождя Анголи покласти до побудованого за наші гроші мавзолею, забезпечити неписьменних африканців найсучаснішою зброєю та заснувати колгоспи. І буде їм щастя.