Виктор Суворов - Її ім’я було Татьяна

Це виступ Хрущова за рік після XX з’їзду (Молотов, Маленков, Каганович. 1957. Стенограма червневого пленуму ЦК КПРС. — Москва, 1998. — С. 479).

Цифри справді здаються страшними тим, хто не знає нашої історії. До 1937-го і 1938 років винищення російського народу й усіх інших народів нашої країни було поставлено на ковеєр.

Ані Хрущов, ані його послідовники про це згадувати не стали. Та й про те, що кожен з них робив упродовж 1937–1938 років, теж абсолютно не пам’ятали.

Хрущов закликав повернутися до ленінських норм партійного життя та колективного керівництва.

Ось деякі ленінські норми:

«У Пензу. 11/VIII-1918 р.

Товаришам Кураєву, Бош, Мінкіну та іншим пензенським комуністам.

Товариші! Повстання п’яти волостей куркульні повинно повести до нещадного придушення. Цього вимагає інтерес всієї революції, бо тепер узято «останній виріш. бій» з куркульнею. Зразок треба дати.

1. Повісити (неодмінно повісити, щоб народ бачив) не менше 100 явних куркулів, багатіїв, кровопивців.

2. Опублікувати їхні імена.

3. Відібрати у них весь хліб.

4. Призначити заручників згідно з вчорашньою телеграмою.

Зробити так, щоб на сотні верст навкруги народ бачив,

тремтів, знав, кричав: душать і задушать кровопивців куркулів.

Телеграфуйте отримання та виконання.

Ваш Ленін.

P.S. Знайдіть людей якнайтвердіших».

Відразу після краху Радянського Союзу був зовсім нетривалий період, коли трохи прочинили двері Центрального партійного архіву (ЦПА). Хоробрий розвідник нашого минулого А. Г. Латишев можливістю скористався, зібрав у цьому архіві деякі документи, написані рукою Леніна на бланку Раднаркому, опублікував не тільки текст, а й фотокопії в «Демократичній газеті» (листопад 1991, № 21), потім у книзі «Розсекречений Ленін» (Москва: Видавництво Март, 1996, С. 57–60).

Подібними документами заповнені 336 сторінок книги Латишева.

Вожді нової Росії швидко оговталися, двері архівів знову надійно замкнули. Але навіть одного цього документа, не кажучи про всю книгу, цілком достатньо, щоб оцінити доброту дідуся Леніна.

Він наказує публічно вішати багатіїв. Усе одно яких. Якщо багатій, значить, забрати весь хліб і повісити.

Сам товариш Ленін жив у Кремлі та їздив тільки автомобілями Ролс-Ройс.

Товариш Свердлов у тому ж таки Кремлі набивав свій особистий сейф золотими монетами царської чеканки, перснями, брошками, браслетами з діамантами, рубінами, смарагдами і сапфірами.

Товариш Троцький носився країною в царському поїзді.

Товариш Дзержинський жив в особняку, в якому до комуністичного перевороту жив Сава Морозов — найбагатша людина Росії.

Ленін і Троцький, Свердлов і Дзержинський страшенно ненавиділи багатіїв, гробили мільйони людей під час Громадянської війни та Червоного терору, щоб усіх зробити рівними, щоб не було більше на землі багатіїв і кровопивців.

Усі ці борці за загальну рівність брали заручників, тобто звідомо невинних, і заради загального щастя розстрілювали їх тисячами.

І ось Хрущов закликав Комуністичну партію, яка здійснила незліченні лиходійства проти нашого народу і народів усіх сусідніх країн, розвінчати культ особи Сталіна й повернутися до ленінських норм.

І знайшлися люди, які вважають Хрущова мало не борцем за свободу і правду.

Однією доповіддю Хрущов убив не двох зайців, а завалив ціле стадо кабанів.

По-перше, він виводив Комуністичну партію з-під удару. У країні назрівав вибух. Хрущов перекладав гнів народу з усієї злочинної системи соціалізму на одну особу.

По-друге, своєю промовою Хрущов дав зрозуміти номенклатурі, що відтепер жодних чисток керівництва не буде. Соціалістична система — це єдина монополія в усіх сферах життя та діяльності суспільства, вона не має і не може мати системи ротації кадрів. Сталін оновлював керівний склад шляхом часткового відстрілу зажирілих. Хрущов скасував і це.

Тим самим він прирік країну на загнивання та загибель.

Тим самим він купив собі підтримку всього керівництва КПРС: від парткомів і райкомів до обкомів і вище.

По-третє, купивши підтримку номенклатури, Хрущов повертав Комуністичну партію на керівні висоти. Сталін був Генеральним секретарем партії. Крім цього, у травні 1941 року він прийняв на себе керівництво урядом. За Сталіна центр управління країною поступово переміщувався із ЦК КП до уряду. Після смерті Сталіна Хрущов очолив Комуністичну партію тільки тому, що пост цей, порівняно з постом Глави уряду, уважали другорядним. На XX з’їзді КПРС Хрущов повернув Комуністичній партії її керівну роль у країні.