Микола Савченко - Анатомія неоголошеної війни

Разом з форсуванням присяги СНД командування ЧФ розгорнуло масове цькування та всіляке гоніння тих, хто вже присягнув Україні. Робилося все, щоб дискредитувати цих офiцерів та мічманів. Учорашні передовики, часто найкращі, ставали професійно “непридатними”, “бандерівцями” та”фашистами”.

Адмірал Касатонов запускав свій репресивний апарат на повну потужність. Засідання Військової ради проводилися одне за одним. На одному з них, яке відбулося 29 січня, випало бути присутньому і мені. Перше, що вразило — це агресивність командувача, він був просто скажений. Формально розглядали питання дисципліни, але під її порушниками розуміли тих, хто присягнув Україні чи збирався це зробити. Найбільше дісталося командирові Кримської військово-морської бази віце-адміралові Олександру Фролову, адже в його з’єднанні була бригада капітана 2-го рангу Юрiя Шалита, яка склала присягу народові України. За словами Касатонова, “Фролов був на грані втрати всієї бази”. Присутні добре розуміли, що командира бази буде звільнено з посади.

Про дії Юрiя Шалита, зі слів Касатонова, він доповів Головкому ВМФ, упевнений, що “клятвовідступника” буде звільнено з займаної посади. З цього офіційного виступу Касатонов уперше почав творити образ тих, хто зрадив уже одного разу даній присязі, українських націоналiстів, які хочуть “прихватизувати” флот.

Чому командувач був розлючений і вимагав припиняти будь-які спроби присягнути тих, хто вирішив служити Україні? Пояснень було багато, проте в його діях уже тоді було помітно стратегічну лінію. З одного боку, він мусив реабілітувати себе в очах свого керівництва та спокутувати провину за повільність і вагання при вирішенні питання, кому служити. З другого — Касатонов робив усе, щоб командири основних з’єднань і частин стали частиною репресивного апарату, щоб розправлялися з небажаними в своїх колективах, а потім назавжди розпрощалися з думкою служити Україні. Хто ж таких, мовляв, опісля візьме до українського флоту? І цю систему “приймання гріха на душу” командирами Касатонову створити вдалося. Дисциплiна на флоті, що б там не казали тоді, була на висоті. Командири ретельно виконували накази під пильним оком комфлота. А згодом, коли відступати вже неможливо, зі всією люттю нападали на невгодних, які склали українську присягу. Тим, хто склав тоді присягу, було особливо важко. Як потребували вони тоді підтримки керівництва України! Стало легше тільки після звернення міністра оборони України до моряків-чорноморців, де говорилося, що “офіцерів та мічманів флоту, усунених з посад через їхні патрiотичнi вболівання або ж звільнених через цю причину в запас, буде зараховано на службу до Збройних Сил України, поновлено на посадах зі збереженням усіх громадянських прав та пільг” (“Слава Севастополя”, 4 лютого 1992 р.).

Цю обіцянку, дійсно, було пізніше виконано. В цьому мені випало переконатися на собі. Я, як і багато хто з моїх товаришів, присягнув Україні і був звільнений у запас з ЧФ, а згодом був повністю поновлений міністром оборони України в усіх правах.

Однак про те, які випробування довелося витримати тим, хто на ЧФ зробив свій вибір на користь України, які образи та приниження пережити, напевно, слід було б написати окрему книжку. Військовослужбовцям у ті дні було особливо важко. Радянський Союз перестав існувати, утворилися самостійні держави, а проблему армії остаточно не було вирішено. Поставало законне запитання: як військовослужбовцеві, який хоче служити народові України, не порушуючи закони, а головне, коли його старший начальник — проти його бажання, здійснити на практиці свою мрію? В цьому вся трагедія. Але, незважаючи ні на що, люди продовжували робити свій вибір на користь Україні.

На жаль, не завжди щастило складати присягу в параднім строю під звуки оркестру, тобто в ідеальних умовах. Однак, якби моряки чекали кращих часів, то українського флоту, напевно, ніколи б не було або був би, але не скоро. Тому люди робили свій вибір.

9 лютого 1992 року присягу на вірність народові України склали моряки великого протичовнового корабля “Сметливый”, яким командував капітан 3-го рангу Валерій Зубков. З-поміж них командир бойової частини 1 капітан-лейтенант Ю. Лужецький, командир бойової частини 3 Г. Кузнецов та інші. Усього присягнули 6 офіцерів, 8 мічманів та 84 військовослужбовці строкової служби, що становило майже 40 відсотків особового складу.

Того ж дня, 9 лютого присягнули Україні і частина офіцерів великого протичовнового корабля “Николаев”. Цей корабель Тихоокеанського флоту перебував на модернізації в Миколаєві. Очолив прийом присяги капітан 3-го рангу Олексій Юзюк. Серед присягнувших народові України були капітан-лейтенанти Анатолій Бойко, Олексій Сирченко, Володимир Марков, старші лейтенанти Дмитро Шинкаренко, Сергій Федотов та інші.