Микола Савченко - Анатомія неоголошеної війни

Інколи невисокий процент тих, які присягають народові України, може створити враження, що моряки не хотіли служити в Збройних Силах України. Насправді ж це було не так. У багатьох частинах і з’єднаннях продовжували служити матроси, призвані не з України, тому вони і не повинні були присягати Україні.

Долю підрозділу вирішили досить швидко — батальйон було розформовано. Про роззброювання його Касатонов наказав доповідати йому особисто щогодини. Офіційна версія — скорочення. Тільки цьому в батальйоні майже ніхто не вірив. Таємне опитування, яке було проведено, виявило, що майже 95 відсотків морських піхотинців батальйону вважали основною причиною розформування — прийняття української присяги.

Розправи над невгодними тривали. Майора Вiталія Рожманова і старшого лейтенанта Михайла Рудя одразу ж було усунено від командування, їм заборонили навіть з’являтися на території частини. Комбата вивели під руки за ворота частини, навіть не дозволивши забрати особисті речі з кабінету. Іншим офіцерам видали розпорядження вибути до інших військових частин, рядовий склад також розкидали по інших підрозділах.

Серед морських піхотинців, які втратили місця служби, була і прапорщик Валентина Коваленко — перша жінка-військовик Чорноморського флоту, яка склала присягу на вірність народові України.

Для тих, хто вирішив надалі продовжити службу в Збройних Силах України, це був час очікувань. Ждали рішень на вищому рівні. Тому кожен уважно слідкував за подіями, що розвивалися. Ті, хто справді хотів, щоб в України був свій флот, чекали рішучих дій керівництва України і Президента особисто. Однак їх не було. Політика України на переговорах з Російською Федерацією все більше нагадувала тупцювання на місці, а потім і рух у зворотному напрямі. Важко сказати, хто зробив цей півкроку назад, але саме він став початком повільного відходу, який призвів надалі до поступок та “здавання бастіонів” одного за одним.

Звичайно, керівництво України тими січневими днями зазнавало чимало труднощів. Усі сили було спрямовано до центру, Чорноморський флот і Крим залишилися поза увагою. Надалі це виявилось однією з головних причин, які не дали змоги завершити державні процеси тоді. А нерозв’язана проблема флоту спричинила цілу низку проблем, пов’язаних з Кримом і Севастополем. По суті, Україні не вдалося на той час завершити створення своїх Збройних Сил, бо не було такого важливого виду їх, як флот. Внаслідок цього південні кордони з моря були залишені без прикриття, бо Чорноморський флот уже підлягав не українському військовому відомству, а російському, і виконував тільки його накази, що не гарантувало безпеки нашої держави з півдня.

Коли саме Україна зробила першу поступку Росії, яка поставила під сумнів попереднє рішення, що все, що розташоване на території незалежної держави, належить її народові і є його власністю? Може тоді, коли Володимир Гриньов, на той час заступник Голови Верховної Ради України, заявив (“Независимая газета”, 16 січня 1992 р.), що він би “взагалі відмовився від Чорноморського флоту на користь Росії”? Подібні заяви, зрозуміло, не додавали оптимiзму на флоті. Передбачалося, по суті, віддати те, в що вкладалися гроші народу України, щоб опісля знову з того ж народу зідрати останню сорочку для побудови флоту: адже охороняти державу з моря все одно треба, від цього державі нікуди не дітися.

Не висловив чітко свою позицію щодо флоту і сам Президент, а головне, незрозуміло було, що робити на ЧФ тим, хто хотів служити Україні.

Початок неоголошеної війни • ЧФ та РРК в одній запряжці • “Михайло Кутузов” присягає Україні • Підводники Євгена Лупакова • Руцькой у Севастополі • Наказ: створити ВМС!

Нетвердою позицією українського керівництва щодо Чорноморського флоту негайно скористалися в Росії, де розробляли важелі впливу на Україну. В стінах російського парламенту одразу почалося опрацьовування плану можливого повернення Кримського півострова до складу Росії. Крим мусив стати головним козирем у боротьбі за Чорноморський флот. При цьому розрахунок полягав у тому, що, як тільки Верховна Рада Російської Федерації почне обговорювати в комітетах і комісіях правову обґрунтованість Указу Президії Верховної Ради СРСР 1954 року про передачу Криму до складу України, одразу ж активізується сепаратистський рух Криму навіть без безпосереднього впливу.

Таким чином, Україну хотіли якнайшвидше поставити перед дилемою: або вона погодиться з передачею флоту і баз Росії, або ставиться під сумнів належність Криму Україні. Питання про Крим було не тільки політичним. На території Криму, на узбережжі, збудовано загалом близько 12 тисяч різних дач. Здебільшого ці дачі належали колишньому партійному й радянському керівництву, близько 4 тисяч — Генералітетові Міністерства оборони, керівникам ЦК, Ради Мiністрів, міністерств та відомств колишнього СРСР.